Лариса Романовська видалити цей запис скачати fb2. Видалити цей запис? Книги Лариси Романівської

Нова повість Лариси Романівської «Видалити цей запис» орієнтована на дівчаток-підлітків від 12-13 років. Це третя дитяча повість письменниці. До цього вона опублікувала дві дитячі повісті «Наймолодша» і «Вітька-Винтик» і цикл романів в жанрі «жіноче фентезі» «Московські сторожові». Крім художньої прозиЛариса Романовська пише статті для журналів і поезію. У 2016 році повість «Видалити цей запис» посіла третє місце на Всеросійському конкурсіна краще літературний твірдля дітей і юнацтва «Книгуру».

Головна героїня повісті, чотирнадцятирічна Віра, пише в інтернеті блог, в якому описує все, що її хвилює і турбує. Вся повість Лариси Романівської написана у вигляді інтернет-блогу Віри. Читач знайомиться з вмістом блогу, дізнається думки, бажання, плани дівчинки, вирішує разом з нею її проблеми, занурюється в її внутрішній світ. А проблем у дівчинки-підлітка багато. Одного разу Віра вирішили взяти участь у флешмобі «100 днів щастя» і задумалася: «А чи багато в її житті щастя?». У неї проблеми з хлопцем, вона ненавидить вчительку з англійської мови, і весь час бреше: вигадує якісь нереалістичні історії про себе, а навіщо і сама не розуміє. Цілий рік ми будемо стежити за блогом Віри, стає свідками її перемог і поразок, успіхів і невдач. Дев'ятий клас виявиться для Віри важливим перехідним періодом життя. У десятий клас перейде вже зовсім інша дівчина. Перед нашими очима пройде її дорослішання, зміна бажань і пріоритетів, поглядів на життя. Зміниться все: зруйнується її давня дружба з найкращою подругоюЛілька, виникне взаєморозуміння з мамою, Віра, несподівано полюбить англійська моваі свою «ненависну» вчительку ВМ (Віру Миронівну). З примхливої ​​дівчинки-підлітка виросте впевнена в собі юна дівчина. Це важке подолання підліткового віку і становить основний зміст повісті Лариси Романівської. Повість написана щиро і це їй ще один зайвий плюс.

Зізнаюся чесно, вчитуватися в повість Лариси Романівської мені було важко. Чи не звик я до читання інтернет- блогів. Я весь час спотикався про рубані фрази, дивні скорочення, інтернетівський жаргон, смайлики і т. Д. Але потім вчитався, щирість письменниці, її сміливі спроби розібратися в складній і суперечливій душі підлітка все-таки зачарували мене. Думаю, що для юних читачів, для яких інтернет-культура давно стала частиною їхнього життя, повість у вигляді інтернетівського чату або блогу викличе інтерес, читання її для них не складе труднощів. Все-таки нове покоління виросло на інтернеті. У цьому є свої плюси і мінуси, але це невід'ємна частина життя сучасних дітей. Блогові мислення, інтернет-чати- все це елементи сучасного існування, які дуже важливі в житті дітей, просто відмахнутися від них уже не можна. Багато хто з підлітків ведуть активне життя в інтернеті, створюють особисті текстові і відеоблог, для них це стало необхідністю. Якщо їх бабусі й дідусі вели особисті щоденники, то сучасні підлітки ведуть замість щоденників інтернет-блоги. Часто ми дивуємося, чому заради незвичайного Селфі і лайків в інтернеті діти роблять божевільні вчинки, чому їм так важливо анонімне увагу аудиторії інтернету? На це може бути тільки одна відповідь. Віртуальна реальність, реальність інтернету для сучасних дітей не менш важлива і справжня, ніж для нас навколишній світ. Про це можна сперечатися, це можна засуджувати, цим можна обурюватися, але це частина життя наших дітей і з нею потрібно змиритися.

Повість Лариси Романівської «Видалити цей запис» вийшла у виданні «Самокат» в серії «Зустрічний рух». Книга у твердій барвистою обкладинці, надрукована на якісному білому папері, друк офсетний. Ілюстрацій в книзі немає. Графіті на обкладинці Ксенії Туренко.

Вірі чотирнадцять, вона кожен день пише нову замітку і викладає запис з тегом - це флешмоб "100 днів щастя"! Спочатку здається, що 365 днів в році можна вважати щасливими відразу, якщо звільниться ненависна вчителька і всі разом перестануть твердити про ДПА. Але до кінця навчального рокудеякі пости хочеться видалити вже не тільки з блогу, а й з життя - від них стає сумно або соромно, все те, що Віра записала раніше, вже начебто думки іншої людини ...
Лариса Романовська закінчила Літературний інститут ім. Горького, але працювала по десяти абсолютно іншими спеціальностями. як і Головна героїняповісті, ненавиділа англійську мову в школі і була впевнена, що ніколи в житті не стане його вчити (але все-таки вивчила). За проникливу і щиру повість " Видалити цей запис?"Отримала третє місце в літературному конкурсі"Книгуру" в 2016 році.
Для середнього і старшого шкільного віку

Коментарі

Є такі твори, які з'являються, коли ти вже виріс. Читаєш і тягне в душі переслати тієї собі, якої ще 13 і жадібно читається про однолітків всіх часів і країн. Але немає пошти, ще не винайшли, між часом. Чи не переслати в 87 рік або хоча б в 90. Віра у Лариси Романівської вийшла дуже живою і справжньою, нагадує мені деяких моїх учнів-підлітків. Ще не доросла дівчина, вже не дівчинка - підліток. Уже смутно мріє про дітей, ще по-дитячому ображається, здається собі дорослої і саме тоді, коли щось розуміє називає себе дурепою. Сама така була, пам'ятаю ще. А ще, це сучасна дівчинка. Ця повість потрібна не тільки дітям, а й їхнім батькам. Так точно і ніжно показано життя дівчинки-тінейджера зсередини. А мені зараз одна фраза полюбилася «Материнський інстинкт, це як закоханість, коли мізки окремо. Я зрозуміла." Тут і про маму Віри і про Віру в майбутньому і так уривчасто, як вони зараз говорять, але так точно. Дівчинка дізнається щось нове про себе і про людей, змінює ставлення до життя, вірніше не змінює, а поглиблюється в своїх дослідженнях себе і світу. Всі ми такі дослідники, а Лариса Романовська, як завжди дуже точно все це показала. Просто показала, без всякої повчальності і занудства, повість - немов акварель. Все чисто, ясно, світло навіть у важкий для героя момент. А висновки читач зробить сам причому кожен - свій власний. Бажаю повісті бути виданою з якимись чудовими ілюстраціями. Хочеться потримати в руках і подарувати знайомим дітям.

І тут напишу (вже написала автору особисто), що до біса вражена: і героїнею, і всією історією. Тим, як сюжет «зроблений» з безлічі начебто дрібниць - спочатку ніби калейдоскоп вертиш ... непередбачуваний і впізнаваністю. Драматизмом і гумором. Глибиною і серйозністю ще ...

Сподобалося.

Чому? Та тому що героїня тут жива, як і її оточення. Всі мають свої недоліки, плюси-мінуси. Віра - НЕ Мері Сью, вона любить брехати, чого я ніколи не зустрічала в творах. Лилька (Л.) теж не дуже-то хороша. Тільки ось Сончіта дуже вже правильна ...

Ідея флеш-мобу «100 днів щастя» теж вражаюче. А взагалі все добре, крім мови. Ну трохи він не такий, хоч і підліток пише, все одно. Так само скорочення. Іноді вони дратували.

А так, гарна історія. Дуже душевна і зворушлива.

З мене 9 з 10

Ця історія про дорослішання, закоханості, дружбу. Всі теми, в общем-то, побиті, але автор зумів виділити свій твір серед інших.
Головна героїня (Віра) розвивається протягом розповіді, стає особистістю. Вона дізнається, що в світі немає чистого добра і чистого зла. Добро завжди перемішано зі злом. Також Віра вчиться неупереджено ставитися до оточуючих її людей.
Ця історія мене вразила. Серйозно, я не думала, що вона настільки глибока.

Я захоплений РОБОТОЮ! Я дуже люблю твори, де головний (а) герой (ня) ведуть щоденники. Написано що книгу бажано читати з 13 років, та це зовсім вірно! Тому що приблизно в ці роки дитина дорослішає, йому треба читати такі книги. Ще раз кажу, мені дуже сподобалася думка роботи, головна героїня (Віра), всю суть яку автор хотів донести до читача, і можу сказати у нього це вийшло! Дякую за роботу, молодій !!!

Нова повість Лари Романівської «Видалити цей запис?»
Особисто для мене це - подарунок. Як тільки я прочитав останню сходинку її шедевра «Наймолодша», так відразу після насолоди відчув найсильнішого нетерпіння: ну коли ж буде нова книга прекрасної, глибокої, щирої Лари?
І ось - свято.
Як завжди, чудово. Щільний, насичений, що рве найпотаємніші струни душі текст, що не відпускає ні на секунду. Співпереживання, хвилювання за п'ятнадцятирічну героїню, її відкриття та розчарування.
І дуже шкода.
Шкода, що я не прочитав цю повість раніше, ще коли мої нині дорослі дочки перебували в цьому прекрасному і скрутному віці. Напевно, тоді б я розумів їх краще і був би більш уважний до них.
Шкода, що текст скінчився так швидко.
Зате залишилося диво. І так, катарсис гарантований. Зі сльозами - чистими, як весняний струмок.
Лара, що не затягуй! Пиши ще. Вже сумую за новою твою книжку.

http://ngodb.livejournal.com/2988.html

Олена Владимирова, безсумнівно, майстер слова. І знавець підліткових душ. А ще вона не боїться руйнувати стереотипи. Повість «Я тебе ніколи не пробачу» - тому приклад. Ось кілька цитат:
«Любов пітекантропа - що може бути трогательнее?»
«Коли кохана в центрі твоєї всесвіту, любов окрилює. Але якщо він намагається замінити всесвіт собою, любові не вистачає повітря. »
«І взагалі добрих не буває! Всі добрі до тих пір, поки у них що-небудь не відберуть! »
«Я більший оптиміст, ніж ти. Я вірю, що в людях є добро. »
«Кажуть, що шантаж - це бридко, підло, мерзенно, непорядно, низько. Зрозуміло це придумали ті, кого шантажували. А коли ти сам в ролі того, хто володіє інформацією ... Коли перед тобою схиляється отака купа м'язів, і в очах бігає розгубленість і безпорадність ... О, це неймовірно! »
«- А мистецтво взагалі нічому не вчить. Воно тільки заповнює прогалини. Компенсує те, чого не вистачає в житті людини. Або людству. »
«Для художника немає заборонених тем. Але це не означає, що всі вони гідні захоплення. »
«Мені стало порожньо і сумно, але не тому, що я не бачу світла, а тому, що я нуль, пустушка, мертва осередок в тетрісі світобудови ...»
"- А то що? - нахабно запитав я, тримаючи трубку на відльоті.
Найжорсткіший фінал - він мене гримне зі злості прямо тут, в машині. І сяде довічно. Такий варіант мене цілком влаштовував. »
Є і ще, справжні зерна мудрості.
Сюжет повісті хороший, актуальний, є і детективна зав'язка - гарантія читацького інтересу. Головна думка, Ідея вловлюється з працею. Зараз вгадаю: це повість про хорошого хлопчика з неблагополучної сім'ї, якого життя привела на грань самогубства. І добре, що його встигли врятувати. І ми повинні оптимістично вірити, що все у нього тепер вийде. Може бути, навіть дядько Федір перезавантажиться, включивши мізки, і перетвориться з хитромудрого мерзотника в хорошої людини. Симпатичний хлопчик Тимофій незважаючи ні на що вірить в добро. І мета у нього визначилася, і план на життя (після спроби суїциду) є - хороший, добротний, реалістичний план. І хочеться вірити, що і плани, і мрії його свершатся. Адже поруч - любляча душа, вірний друг дівчинка Леся.
Але є і слабкі місця - уривчасті, незавершеність і надуманість. При такому розкладі персонажів мені не віриться в оптимістичні надії на позитивні зміни. Все тут по-своєму неприємні. Є і непродуманість ситуацій.
Письменник сміливо викладає свою версію формування бюджету загальноосвітньої школи. Якщо таке може бути - о, боже! - корупція стала нормою нашого життя, і вчителі там же ...
Директор школи (особа, відповідальна за фінанси) взагалі відсутня. Присутні завуч і секретарка (нині в школах у звичай секретарки є?). Чомусь у завуча виявилася банківська картказ двома мільйонами благодійної допомоги, і чомусь «леді ​​Сталь» призначила відповідальним за зберігання не себе, чи не бухгалтера, а дівчину-секретарку. Та «знайшла» місце зберігання не в сейфі, не в закритому на ключ шухляді стола, а на декоративній тарілочці, що висить на стіні. Нерозумно? Так, надмірно.
Федір - крутий бізнесмен, підставляють багатодітного брата Петра під в'язницю. На жебрака брата, і так неблагополучного, вже умовно засудженого, оформлена картка з двома млн благодійних грошей. Навіщо, чому так? Знову нерозумно якось. Федір в родині брата - як швидка допомога (дітям реально допомагає) і як домоклов меч. Образ Федора не розкритий, але ж він - важливий персонаж повісті. Це його ніколи не пробачить розумниця-красуня Поліна, це до нього звернено назва повісті. А може, ще й до детектива-студенту, якого не пробачить секретарка Інна. Бо дурний і чёрств майбутній сищик.
Недостатньо прописана середовище проживання персонажів повісті. Немає атмосфери міста, відсутні навіть натяки на сім'ї Лесі і Арсенія. Дуже скупі літературні прийоми. Розповіді не вистачає фарб, ароматів, світла. Розкриття сюжету через розповіді (схоже на інтерв'ю) - прийом не новий, напевно, навіть модний. Але ця мозаїка погано складається в єдину картину.
Незважаючи на зазначені недоробки, письменниця створила живі, правдоподібні образи, дозволила зазирнути в туман підліткового світу і звернула нашу увагу на непросте світогляд сучасних хлопців на порозі юнацтва.
Чи зможуть в тексті самостійно розібратися підлітки? Не знаю. Дочекаємося їх відгуків. Я (як редактор) раджу повість доопрацювати.

Ніна Валентинівна Угланова,
зав. редакційно-видавничим відділом

Автор коментаря: Ніна Валентинівна Угланова Нижегородська державна обласна дитяча бібліотека Відгуки виставлені на блозі бібліотеки http://ngodb.livejournal.com/2988.html

100 днів життя Віри П.
Лариса Романовська рішуче підходить до героїні - дівчині перехідного віку і пише разом з нею щоденник щастя і нещастя, а, загалом, - дорослішання юного створення. Відразу воздам похвалу автору і за вік героїв, і за форму твору, і за чітко позначений час дії. І за те, що читається легко. У невеликому за обсягом творі славно переплітаються найважливіші теми
Тема інтернету в житті підлітка. В даному випадку, немає міркувань про шкоду зависання в мережі. Навпаки, участь «за компанію» в щоденникових флеш-мобі допомагає дівчинці розібратися в собі, записати (до речі, грунтовно редагуючи свої записи перед публікацією) події, емоції, думки. А через 100 днів - всього через 100 днів такого спостереження і роздумів перечитати свій дитячий блог і сказати: «Якби я з собою минулого зустрілася, я б подумала« Яка ця Віра дура ». А вона б, напевно, подумала «І чого ця Віра так виробляються і розумну з себе будує». А вголос б ми, напевно, говорили «Не можу повірити що я - це ти!». » Зазначу одне дуже правильне спостереження, корисне для життя: «І буквами якісь речі писати легше.» Реальний ефект інтернет-спілкування - придбання навички письмово викладати думки, попередньо систематизуючи їх, вибудовуючи в пропозиції. Не відразу виходить, між іншим, і не у всіх.
Тема життя і смерті, в тому числі суїциду. Що й казати, тема актуальна. Добре, що героїня тут розмірковує мовою і образами, близькими до розуміння ровесниками. Хлопчик із сусідньої школи, ще якась дівчинка добровільно пішли з життя, і нерозумно це. А сама Віра ледь не загинула під звалився деревом. Вірний пес Максик вчасно рвонув поводок, може, і ненароком, а врятував господиню. А може, знав, що рятувати треба - тварини адже особливим почуттям небезпеки мають ...

Тема кохання. Ах, як хвилює вона дітей! Як треба їм бути коханими, і бажано - найулюбленішими. Добре, коли мама вселяє таку впевненість. Дівчинці Вірі пощастило - в маминої любові вона впевнена безумовно. А бувають і інші ситуації. Як у випадку з подружкою Л., яка разом з мамою приховувала факти домашнього насильства. І у мами дівчинки Віри свого часу непросто з любов'ю було: і батьківської любові не вистачило, і чоловічий. Благо, вчителька мудра, педагог, яких один на тисячу, а то і рідше, поруч виявилася. Зрозуміло, хлопчики ... У них закохуються. Не факт, що раз і назавжди. А скільки емоцій!
Тема школи, вчителів і учнів. О, ця страшна мучителька-вчителька ВМ! Скільки прокльонів, гнівних побажань всіх нещасть на її голову! Змушувати вчити нелюбимий англійська! Постійно переслідувати бідну Віру, контролюючи її знання! Адже є інші вчителі, які зовсім не мучать своїх учнів, все одно їм, вони добрі. Так? В цьому якраз доброта полягає?
Тема доброти, милосердя. І ця тема чутна яскраво і многозвучной. Хвора собака, люди похилого віку в підшефному будинку для літніх людей, спроба героїні розібратися у витоках почуттів. Можна просто бути доброю дівчинкою, а можна свідомо робити добро. А може так статися, що добра дівчинкастане причиною зла? А раптом і справді, що думки матеріалізуються? І ось вже у ненависної англійки помирає мати, та й сама вона зі зламаною рукою. Віра цього хотіла? Страшно тепер?
Тема дівочої дружби. Подруги з'являються і зникають. Відносини не вічні, а ось пам'ять - напевно, назавжди. І можна подумки бажати всього найкращого своїм подружкам, раптом думки матеріалізуються?
Тема економічної кризи. Не знаю, чи зрозуміє читач-підліток за списком продуктів, що якість життя сім'ї погіршується, але письменник і по-іншому вміло показує відношення до грошей і речей різних дітей і різних людей. Жахливо і навіть убивчо в прямому сенсі може бути прагнення до володіння речами. Наша героїня Віра вміє приборкувати бажання, і правильно робить. У потрібний момент важливі речі все-таки з'являються, проростаючи з батьківського піклування. З цією темою можна працювати в школі і бібліотеці, і книга Л. Романівської - в допомогу.
Тема дорослішання. Коли починається перехідний вік? Коли закінчується? Чим знаменується? Так у всіх по-різному. Але є і спільне - і це загальне, а значить, близьке юному читачеві, є в цій книзі. Тому - в добру путь, нова книга. Нехай тебе прочитають тінейджери і їх батьки, і навіть вчителі. Корисно буде всім. Рекомендую.

Ніна Валентинівна Угланова,
зав.редакціонно-видавничим відділом

Чудова книга! Дуже жива і тріпотлива. Звичайно, така, як її головна героїня - Віра.

Традиційна тема дорослішання підлітка старанно відчута зсередини. Цей мотив стає провідним. Саме тому її потрібно читати всім дорослим, які спілкуються з дітьми. Саме тому вона буде цікава тінейджерам, щоб зруйнувати своє уявне самотність).

Сподобалося, як добре продумана «сходи» смислів, по якій піднімається Віра, щоб зрозуміти головне і другорядне в житті.

Ця книга про «комплексі вторинного пожвавлення». Адже діти сприймають світ дуже безпосередньо. Вони майже не дивуються, бо все навколо дивно і природно. У цьому, напевно, їх щастя і захист до якогось часу. Але настає момент, коли світ стає по-дорослому багатовимірним, разнокрасочним, а вчинки людей і події складними, неоднозначними і часто незворотними.

Усвідомлення цього для багатьох «колишніх дітей» проходить болісно. Проступили фарби настільки яскраві, що ріжуть очі і душу. Деякі без підтримки не витримують. Це і називається підлітковим віком. Така стандартна фраза - і така буря емоцій.

Автору чудово вдалося налаштувати читачів на співпереживання. Форма щоденникових записів підкуповує не тільки щирістю, але і психологичностью подій. Звичайно, це, багато в чому, книга «для дівчаток», тому що все, що відбувається ми бачимо очима і серцем головної героїні. Хлопчики проходять той же період дорослішання. Цікаво було б прочитати про світ очима молодої людини.

До речі, чоловічі образив повісті, в основному, стають «проблемними» - вийшов у вікно хлопчик, неохайний однокласник, байдужий батько, жорстокий тато Лілі.

Спасибі, за такий щирий і емоційний розповідь!

Прекрасна книга, чесна і зворушлива. Я дуже сподіваюся побачити її опублікованій. Шкода, що у мене не було можливості прочитати її моєму підлітковому віці.

«Знову болить голова від сліз, ми решетом ловимо дощ із зірок ...»
«Видалити цей запис?» розповідає дивовижну історію людського дорослішання, таку звичайну і таку унікальну - для кожного. Було особливо цікаво це читати з тієї причини, що я тільки-тільки пережила той же період, коли вчорашні записи здаються надзвичайно дурними і дитячими, а ти півроку назад - це взагалі людина на цілу вічність молодше. «І мені здається, що я за ці три місяці виросла на кілька років». Та й моменти, супутні дорослішання, були місцями дуже схожими.
Можу від душі сказати, що мені дуже сподобалося. Спочатку здалося, що читаю якусь дурість, але в міру оповідання разом з дорослішанням Віри дорослішав і текст. До останнього затягувався неприємний матеріалізм героїні, значимість айфона в її житті. Нарешті - скінчилося. Був, правда, ще епізод найсильнішого платьежеланія, але чомусь сприймався вже по-іншому. Чи не примхливе дівчаче «хочу, і все!», А вже усвідомлене, що не вимогливе бажання, маленька мрія з тисяч наших побутових мрій.
Поступово Віра вбирає в себе історії оточуючих. Чудові і трагічні. Вона так захоплюється Сончітой, а сама тим часом все більше стає на неї схожа. І все менше бреше - як для солодкого смаку, так і взагалі. Але дорослішання героїні за допомогою відкриття історії батьків, смерті пса Марсика, трагедії подруги лилька наводить на таку сумну думку: чи можна сказати, що в якійсь мірі чуже погане трапляється для того, щоб ми вчилися? Чому тоді з ними, а не з нами? Наскільки це погано? «Той, хто знайшов, він же не винен в тому, що інший це втратив?» - написане Вірою про монетках, а насправді настільки глибше ... І, до речі, раптово більш, ніж на перший погляд, глибоких думок в цій книзі безліч.
мені здався цікавим персонажемПаша Тадея. Хотілося б, щоб він був більше розкритий. «Ну мені іноді здається, що« п'ятнадцять років »- це такий спеціальний особливий вік, який у дівчаток і хлопців взагалі не схожий. (...) Ми такі розумні вже, а ці полудурка іржуть і соплями стріляються, »- пише в своєму блозі Віра. Але хіба її зближення з Пашею в кінці не означає, що він подорослішав «по-дівчачому» рано? Та й протягом всієї розповіді він здається серйозним, можливо, встигли вирости навіть раніше Віри і її подруг. Цю загадку дорослішання автор, на жаль, не розкрила. А так хотілося б!
Страшнувато за людська самотність. Його в цій книзі дуже багато. Жодної склалася сім'ї (навіть у звірів). Втрата двох з трьох найближчих істот Віри і тимчасова втрата близькості третього, матері. Самотні ВМ, Юля, ІБ. І на додачу до всього - відвідання Будинку Для людей похилого віку в майже фінальній сцені. Добити. Сказати, що до старості самотній ти станеш ще більш самотній. А все ж триває і закінчується ця сумна книга світло, від того такий епіграф-цитата до моєї невеликої рецензії.
Наостанок скажу про нечисленних неприємні моменти: іноді впадають в очі провали в пунктуації (але їх все менше, це скоріше помилки героїні, ніж автора), напружують численні скорочення та запозичення не до місця: я розумію, нині модно так говорити, але читати все ж хочеться художню мову, а не безкінечні «інгліш-англ-конф-Мск» та інше.
В іншому ж все було чудово і навіть прекрасно. Дякую за гарне враження!

Я знаю, що моя думка може не сподобатися письменнику і іншим людям, але мені твір «Видалити цей запис?» не сподобалося.

Мені, як підлітку-ровесниці головної героїні Віри, не дуже сподобалася її історія. У цьому творі не було якогось певного сюжету. Протягом усього прочитання складалося враження, що це не повість, а ціла купа незв'язаних між собою уривків.

Також в твір було занадто багато молодіжного сленгу. І я можу запевнити автора, що молодіжне покоління вживає його не так часто. Саме через це сленгу складалося враження, що ці персонажі не реальні і через це повість ставало важче читати.

Також в твір я знайшла лише дві граматичні помилки, і це радує.

Якщо чесно, то в цьому творі мені сподобався момент з подругою L, коли Віра дізналася, що насправді діється в родині подруги. Мені здалося, що це був найвдаліший момент в оповіданні, так як були відкриті кращі сторони героїні, її мами і вчительки.

А кінець історії мені здався якимось щось не завершеним. Залишилося відчуття, що не все було розказано.

Дуже цікаво і зворушливо, правда ось чіткої сюжетної лінії я не побачила, але на це не так вже й важливо. Яскраві персонажі, «живий» мову (хоча на мій погляд автор трохи переборщила з підлітковим сленгом) Тільки кінцівка трохи підкачала - на мій погляд, повість не закінчена. Сподіваюся, в майбутньому Лара Романовська її доделает.Еще очі різали постійні скорочення - Мск-КД-Л-інгліш і тд і тп. З нетерпінням чекаємо появу повісті в магазинах!

Величезне людське спасибі за фанфики. Я не можу адекватно оцінювати текст, тому що розгледіла в ньому фікбук, і тоді просто волала від радості. Я обожнюю фан-фікшн, тому було трохи сумно, що Віра закинула переклад, але кожному своє, так.
Ще величезне людське спасибі за сцену «оффлайн». Ніхто не знає, як мені було прикро, коли я прийшла на сходку фікрайтеров і не зважилася підійти ближче, ніж на п'ять метрів, все ходила колами.

Якщо розглядати записи, як реальний щоденник, то я не вірю. Думка біжить набагато швидше, ніж людина друкує. Але як книга це красиво. Правда. Герої досить цікаві (я не кажу «живі», тому що ніколи не зустрічала подібних дев'ятикласників, але кажу «цікаві», тому що вони в теорії можуть існувати), сюжет є, і він прикольний. Дякую за смерть собаки. Дякую за Сончіту. Дякую за будинок престарілих. Дякую за сім'ю Л.

Я точно не знаю, що мені не сподобалося. Напевно, це збиралося з окремих шматочків, з тих моментів, коли головна героїня занадто смілива і відразу така несправжня (в тому ж будинку для літніх людей). А ще мені трохи не сподобалося, що це дуже сильнонагадує мені моє життя, багато маленьких моментів, але мені такого і в реалі вистачає, хотілося прочитати книжку про НЕ-себе.
Я чіпляюся, щоб не поставити 10? Вибачте.
8/10
Спасибі за те багато, що я вже перерахувала вище!
З повагою,
Ella_Soley,
14 років

Автор коментаря: Анна Панфілова Нижегородська державна обласна дитяча бібліотека Відгуки виставлені на блозі бібліотеки http://ngodb.livejournal.com/2988.html

Твір «Видалити цей запис?» Лариси Романівської розраховане на читачів від тринадцяти років. Його важко вважати однозначним. Після прочитання враження залишилися двоякі і причин тому багато.
Назва точно відбиває форму твору. Сенс відразу зрозумілий: мова піде про блозі або щоденнику. Загалом, розповідь буде тісно пов'язане з життям в інтернеті. У сучасному суспільстві з малих років йде знайомство зі всілякими гаджетами. Існування в мережі так само зазвичай, як і в реальному житті. Якщо в навколишньому світі - особи, дні, живе спілкування, то в іншому ( «цифровому») замість цього - аватарки, повідомлення на особистих сторінках і можливість видалити ту чи іншу запис.
Написано твір оригінально, жваво. Ось тільки оригінальність ця межує з безграмотністю, жаргонними слівцями і думками дівчинки-підлітка в дуже своєрідній формі. Тривоги головної героїні - великі і зовсім незначні - описані добре, правдоподібно. Відбувається в нашій країні, значення яких часто може надати тільки пережив ці події людина. Але ця достовірність намагається виправдати помилки в тексті, велика кількість жаргонних слівець і рубані фрази в розмовній формі. Коли все це сиплеться на тебе мало не з кожного пропозиції, то виникає сумнів у літературної цінності твору. До того ж, згадки «фанфиков», «Доти» та інших речей, без особливого роз'яснення, що ж вони означають, звужують коло розуміють читачів, що не йде на користь тексту. Також те, що модно і актуально зараз, років через п'ять або забудеться, або зовсім зникне.
Є кілька моментів, які в тексті не сподобалися. Наприклад, два пов'язаних за змістом пропозиції: «Що з тебе виросте, прибиральниця, чи що?» і «Ти будеш ніким! Якщо ти не в змозі себе забезпечити, ти ніхто! ». Думка зрозуміла, але чи варто було настільки принижувати професію прибиральниці і порівнювати її з «ніким»? Ще один приклад з тексту, який ставить під сумнів стиль автора: «І наші діти нізащо не будуть жерти кашу, якщо не хочуть жерти. Або нехай жеруть, що хочуть ». Таких пропозицій в творі набирається чимало.
З іншого боку, підліткам така мова близька і зрозуміла. Твір і правда сприймається як щоденник дівчинки, Найдьонов на просторах інтернету. Безперечно, це добре для сприйняття читачів, на яких текст орієнтований, але нелітературний мову все одно враження псує.
Твір можна читати і підліткам і їхнім батькам, щоб краще зрозуміти один одного. Учитель тут показаний з двох сторін: як строгий професіонал і як звичайна людина, не позбавлений співчуття і інших почуттів. Також у міру прочитання годі уникнути мотивація якщо не до вивчення англійської, то до бажання взятися за важкі справи, щоб подолати себе і, нарешті, їх завершити. Тому, незважаючи на спірні моменти, твір «Видалити цей запис?» сподобалося, а якщо адаптувати текст для більш широкої аудиторії, то може вийти досить непогана книга.

Панфілова Ганна, бібліотекар відділу художньої літератури

• Шановна Ганно, вибачте, що влажу без дозволу зі своєю бородою, але - як на мій скромний письменницький смак, книга Романівської якраз і цінна чуйним балансом між літературною і розмовною мовою. Звичайно, музей слів, яким часто буває книга, для підлітка - місце необхідне; але все ж не варто пропонувати йому там жити. Інакше він все менше буде вірити в необхідність цього музею.

Книга «Видалити цей запис?» мені дуже сподобалася.

Мені було цікаво стежити за думками, переживаннями, які крутяться в голові у дівчинки-підлітка. Я переживала разом з героями, раділа, а в деякі моменти, хотілося плакати разом з ними. Мені сподобалося, що в книзі є переходи від «світлого» до «похмурого», і навпаки. Також мені сподобалося, що книга написана в незвичайному форматі щоденника. Також мені подобалося дізнаватися речі, добре мені знайомі: музику, яку я слухаю; фанфики.

Моя оцінка 10 з 10.

Раніше, завжди здавалося обов'язковим, писати довгі роботи, твори і т.д. Але, я не завжди з цим справлялася ... І зараз сподіваючись, що вряди-столітті вийде хороший, довгий і змістовний відгук, я просто розповім історію.

Дуже актуальний роман, зазнала хороші, позитивні емоції. Дякую Ларисі Романівської за цей хіт.

Спочатку не затягувало, ну що тут такого, дівчинка веде щоденник, а потім стало набагато цікавіше! Бачити, що відбувається і стежить за подіями, що відбуваються. Можливо хтось міг впізнати себе або навпаки було забавно дивитися на Віру. Мені особисто дуже сподобалося, кожен раз щось новеньке: різні курйозні і забавні, а деколи сумні і спокійні життєві моменти ... Я особисто читала і втягувалася кожен раз все більше і більше! 10/10))

Почати хотілося б з того, що твір «Видалити цей запис?» Лариси Романівської є одним з найбільших на конкурсі «Книгуру». Чесно кажучи, до даної історії у мене особливі почуття, тому що перебуваю я зараз в тому ж віці, що й головна героїня на початку твору.

Хотілося б відзначити саму ідею «100 днів мене». Не знаю, що наштовхнуло автора на подібний експеримент, але він у нього вийшов досить цікавим. Тут поетапно розписаний кожен день, кожна історія, що сталася з головною героїнею на ім'я Віра і її оточенням. Друзі, вчителі, батьки, шкільні підліткові проблеми, любов і ненависть - ніби звичайний комплект основних пунктів будь-якої сучасної книжки, так чому ж відзначилася «Видалити цей запис?»? Чесно кажучи, великих відмінностей я не помітила. Все той же підлітковий сюжет, особливо запам'ятовуються моменти ... Запам'ятовуються лише люди. Вони тут живі і ніби на долоні. За ними цікаво спостерігати і намагатися вгадати, що буде далі.

Я б сказала навіть, що ця книга повчальна. Ні, це, звичайно ж, не підручник життя під назвою «Як треба чинити, а як немає», але деякі читачі напевно помітять схожість з головною героїнею і відзначать для себе якісь моменти.

Книга Лариси Романівської «Видалити цей запис?» - дуже яскрава, проста по формі (це щоденник дівчинки Віри), але дуже непроста за своєю внутрішньою напруженості.

Формат блогу був для мене дуже незвичайний, тому що раніше я з такими книгами не зустрічалася.
Автор блогу Віра - звичайнісінька дев'ятикласниця, зі своїми проблемами у взаєминах з ровесниками, вчителями, мамою. Судження Віри дуже різкі - і, здається, справедливі. Мабуть, тому вона самотня. Але виявляється, що багато оцінок Віри несправедливі, тому що довгий час вона нікого крім себе не помічала.

За час, який минув з початку ведення блогу, Віра навчилася помічати інших людей. Вона зрозуміла, що їм часто буває набагато болючіше, ніж їй. І її проблеми в порівнянні з їх нещастями просто дрібниці.

Мені сподобалася книга Лариси Романівської «Видалити цей запис?» тому що ця розповідь досить легкий в розумінні і саме по собі твір дуже яскраве. Думка було цікаво стежити за переживаннями які відбуваються в голові у підлітка. Так само мені сподобалося це твір так як воно було написано в незвичайному форматі, а в форматі дневніка.Еще в цьому творі було дуже багато молодіжного сленгу. Хочу зробити висновок, що особисто мені цей твір сподобалося я дав би йому 8 з 10 балів.

Я не любитель багатьох літературних жанрів, і дуже обережно підходжу до вибору нової книги на моїй полке.моя оцінка 8 / 10. У якісь моменти я повністю відчула головну героїню, але у мене, маленької дівчинки, дещо інше бачення цих «підліткових проблем»

Твір Лариси Романівської «Видалити цей запис?» сподобалося мені своєю відкритістю і чесністю. Адже в реалії все ми намагаємося грати в цьому світі якусь роль. Читачеві представляється душа і думки Віри - головної героїні, позбавлені самообману (хоч брехати оточуючим вона і любила, але не собі самій) і надуманих образів. Знаходжу схожість героїв з героями повісті Олена Володимирівною «Я тебе ніколи не пробачу». В обох текстах розкривається психологія і думки підлітків, їх страхи і бачення світу.

«Видалити цей запис?» про реалії підліткового життя. Про залякування школярів ДПА: «нас тестують частіше, ніж кролів в лабораторії». Про добро і зло, про життя і смерті. Про достатку, про безгрошів'я. Про сім'ю і про «сім'ї без сім'ї».

Віра заздрить своїй подрузі, що у неї є батько. Хоча потім з'ясовується, що її подруга була схильна до частого побиттю з боку свого батька. Віра переоцінює життя після падіння дерева. Тема життя й смерті. Її собака врятувала від смерті. Дуже зворушливо, що у Віри є такий друг, як Марсик. Шкода, що в кінці твору він помер. Шкода, що Віра мало спілкувалася з дідусем (прадідом), він теж помер. Віра тому й не любила запах сигарет, що це нагадувала їй про дідуся. Мені здається, що Вірі не вистачає любові, вона не відчуває себе захищеною.

Як з'ясувалося, Віра даремно так ненавиділа свою вчительку з англійської мови. Часом ми не знаємо, хто насправді поганий, а хто хороший і якщо поганий для нас, то в чому причина цього.

У Віри слабкий англійський, вона ненавидить цей предмет. Але їздить до репетитора, одна з усього класу знає переклад слова A Blame - звинувачення. Якийсь сенс, мабуть, автор заклав тут. Звинувачення на адресу ВМ, що вона деспот і звинувачення на адресу Віри, що вона бездарність. Ми часто звинувачуємо оточуючих у всіх бідах. Звинувачуємо обставини, долю, місто, в якому виросли і т.д.

Сподобалося твір, але хотілося б портрети героїв чіткіше побачити. По тексту зустрічалися помилки і помилки. А в цілому, спасибі Лірісе Романівської. 9/10

задумка у книги досить цікава, але мені було важко читати через скорочених імен та безлічі інших скорочених слів.

але потім читати цікаві, починаються різні пригоди, які бувають у багатьох підлітків і читаючи починаєш розуміти, що багато пригоди Віри збігаються з твоїми. Читачеві цікаво як вона вийде з важких ситуацій.

Я прочитала: Я вчуся в 4 КРО, Абсолютно Незаселені, Один Хлопчик, Розповіді, Таємниця лісової галявини.
Я стала читати, майже прочитала, але кинула: Хто говорить портрет (дуже сумний, через це кинула на моменті кидання другу дитину зі скелі) Я тебе ніколи не пробачу (як-то дочитала, але шматками не читала, вся ця історія неприємна, ніхто з героїв не приємний, навіть головний підліток Тім дурень дурнем) Видалити цей запис.
Про щоденник «Видалити цей запис» хочу сказати ось що! Такі книги потрібні, але вони повинні бути не дуже довгі. Мені спочатку було цікаво читати про Сончіту, Катю, подружку Л. і «Мій Мам», але потім набридло. Зараз я сумніваюся, яку оцінку поставити. « говорящему портрету»І« Я тебе ніколи не пробачу »ставлю двійки (по 2 бали). А «Видалити цей запис» написано добре, але якби можна було скоротити рази в два, то було б краще. Нехай буде 7 балів.

Вразив твір «Видалити цей запис?» дуже докладний описгероїні її почуттів, емоцій, переживань, одним словом героїня вийшла живою.

Цей твір нагадало мені мені, як я свого часу так само вела щоденник, записуючи туди все найсильніші переживання.

Сама задумка цікава. У щоденник дівчинка записувала свої щирі почуття і переживання, часом легше написати про те що так сильно тебе турбує, то що не можеш розповісти навіть самому дорогому другу. Розповідь викликав посмішку, коли дівчинка бурхливо описувала свою вчительку з англійської мови.

Читаючи ваше твір в голову приходили свої особисті спогади, велике спасибі, що нагадали про таку просту віщо як Дневник. Є недоліки тому 7/10

Головною героїнею книги »Видалити цей запис» Лариси Романівської є Віра. Їй 13 років. Це дуже ніжний вік, хіба не правда ?! Вона вже не дівчинка-підліток, але ще не дівчина. У цьому віці особливий погляд на життя, особливо якщо у тебе ніжний характер, ще ціла суворим життям.

Мені самій адже не так давно було 13. Тому я розумію її почуття і дії. Якби я була на її місці, я впевнена, я б поступила точно також. І, до речі, я теж вела свій особистий щоденникз записами. А зараз я люблю його перечитувати. Так я повертаюся в дороге мені час- минуле.

В цілому, твір мені сподобалося. Я ставлю оцінку 7/10.

Мені особисто дуже сподобалося. 10/10. Ця повість дуже точно описує деякі моменти мого життя. У ній навіть з'являється майже дослівна фраза моєї однокласниці: «Іноді хочеться кого-небудь побити, а іноді - кого-небудь обійняти». Хоча зазвичай я читаю книги в жанрі «фентезі», вважаю, що ця книга заслуговує на увагу з боку будь-якого читає людини.

Мені здається. написано занадто по-дитячому. Можливо. я і правда занадто рано подорослішала. але мені 13 років, а я не вважаю, що ця робота так вже мені за віком. Особисто моя думка. В принципі, автор досить правдоподібно описує життя підлітка - мої однокласниці точно такі ж, по крайней мере.

До слова, я знайшла кілька ошібочек. За це додатковий мінус. Ай-яй-яй так поступати, адже діти. які не знають, що це помилки, запам'ятають неправильно, а перевиховатися буде складніше вже)

В загальному. я б поставила оцінку не вище, ніж 5 з 10, як це не прикро.

12+

У дитинстві, майже кожен з нас вів щоденник, де висловлював свої думки, переживання, розкривав папері свої секрети. Без щоденника практично не буває дорослішання.

Нинішні діти теж ведуть щоденники, але в епоху інтернету вони трансформувалися в електронні.

Формат може змінюватися, а суть залишається.

Головна героїня книги «Видалити цей запис?» веде блог, де записує цікаві події свого життя. Хороші і не дуже. Може сміливо написати, що ненавидить свою вчительку з англійської ВМ і бажає їй смерті, може «висловити» все про свою матір, розкритикувати фігуру подруги, так само про те, що шалено любить свою собаку, переживає через майбутній ДПА, і любить читати фанфики по улюбленому серіалу. Загалом все, що хвилює сучасного підлітка. Історія впізнавана, багато дівчат можуть «дізнатися в собі» Віру. І це ще одна можливість подивитися на себе з боку, на свої вчинки, погляди, на своє ставлення до оточуючих.

До кінця книги головна героїня Віра багато переосмислює, і цьому сприяють різні події в її житті.

Хоча книга написана для підлітків, але корисно було б почитати і батькам.

Зоммер Марина,

провідний бібліотекар бібліотеки сімейного читання імені Володі Дубініна.

Лариса Романовська - письменник, журналіст, автор романів і повістей для підлітків.

Вона закінчила Літературний інститут ім. М. Горького.

Як і головна героїня повісті «Видалити цей запис», ненавиділа англійську мову в школі і була впевнена, що ніколи в житті не стане його вчити.

За проникливу і щиру повість «Видалити цей запис?» отримала третє місце в літературному конкурсі «Книгуру» в 2016 році.

ТРИ КРОКИ НАЗУСТРІЧ ДО КНИГИ:

1 КРОК- беріть книгу в бібліотеках-

ім. Н. Г. Чернишевського-338-34-31 /

• Теги:
• Книги для дітей та батьків
• підліток

Л. Романовська. Видалити цей запис?

Іздательствоо: Самокат

Цільова аудиторія: підлітки старше 12 років

Вірі чотирнадцять, вона ненавидить школу, вчительку англійської, а ще коли їй нагадують про ДПА. Віра веде блог про те, про що хотілося б пам'ятати і про що мріє забути. Все, що сталося одного разу, залишається не тільки в пам'яті, але і в записах. Що відбувається з найкращою подругою Лілька? І чому в найскладніший момент мама звертається за допомогою до тієї людини, якого Віра терпіти не може? Все це разом - рік життя, рік, коли закінчився дев'ятий клас.

Книга вийшла в серії «Зустрічний рух» для підлітків.

Лариса Романовська закінчила Літературний інститут ім. Горького, але працювала по десяти абсолютно іншими спеціальностями. Як і головна героїня повісті, ненавиділа англійську мову в школі і була впевнена, що ніколи в житті не стане його вчити (але все-таки вивчила).

Лариса автор фантастичного циклу романів «Московські сторожові» (шорт-лист премії «Рукопис року»), а також повісті для дітей «Наймолодша» (шорт-лист премії «Книгуру»). За проникливу і щиру повість «Видалити цей запис отримала третє місце в літературному конкурсі« Книгуру »в 2016 році.