Микола Булганін. Політик у погонах

До Великої Вітчизняної війни на партійній роботі, голова Мосради (1931-1937), Голова Раднаркому РРФСР (1937-1938), очолював правління Держбанку СРСР (1938-1940).

Під час війни член військових рад армій та фронтів, з 1944 член Державного комітету оборони, а з 1945 – Ставки верховного головнокомандування. У 1947-1949 міністр Збройних Сил СРСР, йому було надано звання Маршала Радянського Союзу (3 листопада 1947). Призначення Булганіна, громадянського політичного діяча, котрий ніколи не командував військами, було, мабуть, пов'язане із прагненням Сталіна зберегти контроль над армією в післявоєнний період і уникнути посилення популярних воєначальників. З 1 лютого 1948 Булганін також став членом Політбюро.

У 1949-1953 Булганін залишався лише заступником голови Ради Міністрів СРСР, але після смерті Сталіна, у березні 1953, Військове та Військово-морське міністерство СРСР були об'єднані в Міністерство оборони, яке знову очолив Булганін.

У 1955, з посиленням політичної ролі Микити Хрущова, Булганін, який був самостійною політичною фігурою, змінив зміщеного Георгія Маленкова посаді Голову Ради Міністрів СРСР. Міністром оборони став замість Булганіна Георгій Жуков.

Як прем'єр СРСР Булганін (разом з Хрущовим) здійснив низку важливих офіційних візитів: до Югославії (де відбулося примирення радянського керівництва з Йосипом Тіто), Індію та Великобританію.

Після того, як політичні позиції Хрущова остаточно зміцнилися (перемога над «антипартійним угрупуванням» у 1957), у березні 1958 року, після закінчення повноважень Верховної Ради СРСР, Булганін не був переобраний на посаду радянського прем'єра. Замість нього, на пропозицію Климента Ворошилова, був обраний сам Хрущов. Того ж року (у вересні) Булганіна вивели з Політбюро, а 26 листопада він був позбавлений маршальського звання, знижений до генерал-полковника та звільнений у відставку; його відправили на фактичне посилання до Ставрополя, де призначили головою раднаргоспу. З 1960 Булганін вийшов на пенсію. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Нагороди

Герой Соціалістичної Праці (1955)

Найкращі дні

Н.А. Булганін вступив у РСДРП(б) у 1917 р. Протягом багатьох років (1918-1922) служив у органах ВЧК, де обіймав різні посади у відділах роботи з транспортом.

Після Громадянської війни було введено до складу правління Електротресту ВРНГ СРСР (1922-1927). Продовжив роботу в промисловості як директор Московського електрозаводу (1927-1931), здобувши репутацію вмілого управлінця. Переведений на державну службу головою виконкому Мосради (січень 1931 – серпень 1937). XVII з'їзд партії обрав Булганіна кандидатом у члени ЦК ВКП(б) (10 лютого 1934 – 12 жовтня 1937). На хвилі політичних репресій Булганін був призначений Головою Ради Народних Комісарів РРФСР (22 липня 1937) замість заарештованого Д. Є. Сулімова. У 1937 р. рішенням Пленуму ЦК переведено члени ЦК партії (12 жовтня 1937 - 31 жовтня 1961). Залишив роботу в Раднаркомі РРФСР після призначення заступником голови Ради Народних Комісарів СРСР (16 вересня 1938 – 15 травня 1944). Одночасно очолював Державний банк СРСР на посаді голови правління (вересень 1938 – 17 квітня 1940 та 12 жовтня 1940 – 23 травня 1945). У роки Великої Вітчизняної війни був членом рад низки фронтів, та був, у ранзі генерал-полковника (1944), змінив К.Е.Ворошилова як член Державного комітету оборони (21 листопада 1944 - 4 вересня 1945). У 1944 р. призначений заступником І.В.Сталіна в наркоматі оборони (перетворений на наркомат збройних сил у лютому 1946 р.). У 1947 р. вироблено Маршали Радянського Союзу, призначений міністром збройних сил СРСР (3 березня 1947 - 24 березня 1949) і заступником голови Ради Міністрів СРСР (5 березня 1947 - 7 квітня 1950).

Вплив Булганіна в партійному керівництві зріс після його затвердження кандидатом у члени Політбюро (18 березня 1946 – 18 лютого 1948) та членом Оргбюро (18 березня 1946 – 5 жовтня 1952). Нарешті, Булганін був призначений членом Політбюро ЦК (18 лютого 1948 – 5 жовтня 1952) та Першим заступником голови Ради Міністрів СРСР (7 квітня 1950 – 8 лютого 1955). Схвалений Сталіним як член Президії ЦК (16 жовтня 1952 - 5 вересня 1958) і член бюро Президії після XIX з'їзду КПРС, Булганін виявився одним з тих, хто виграв в результаті поділу влади після смерті Сталіна. Зберігши посаду Першого заступника глави Радянського уряду, Булганін був призначений військовим міністром СРСР (5-15 березня 1953), а потім міністром оборони СРСР (15 березня 1953 – 9 лютого 1955). У період боротьби за владу угруповання Г.М.Маленкова та Н.С.Хрущова, Булганін прийняв бік останнього і змінив Маленкова на посаді Голови Ради Міністрів СРСР 8 лютого 1955 р. Булганін часто супроводжував Хрущова у численних поїздках та виявився близьким до нього, але у червні 1957 р. підтримав спробу "антипартійної групи" усунути Хрущова від влади. Нелояльність Булганіна коштувала йому посади глави уряду, який 27 березня 1958 р. на сесії Верховної Ради було призначено, на пропозицію Ворошилова, Хрущов. Булганін повернувся до роботи в Державному банку СРСР на посаді голови правління (31 березня - 15 серпня 1958 р.), але його політична доля була вирішена наперед. Пленум ЦК звільнив його з обов'язків члена Президії ЦК (5 вересня 1958). Булганін був позбавлений звання маршала (1958) і отримав призначення до роботи у провінції головою Ставропольського раднаргоспу (серпень 1958 - лютий 1960) до виходу пенсію на початку 1960 р.

Булганін Микола Олександрович – Голова Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Маршал Радянського Союзу.

Народився 30 травня (11 червня) 1895 року в Нижньому Новгороді у сім'ї службовця. Після закінчення у 1917 році реального училища працював учнем електрика та конторником. Член РСДРП(б)/РКП(б)/ВКП(б)/КПРС із 1917 року.

У 1918-19 роках Микола Булганін – заступник голови Московсько-Нижегородської залізничної Надзвичайної Комісії (ЧК), у 1919-21 роках – начальник сектора оперативної частини з транспорту Особливого відділу Туркестанського фронту, у 1921-22 роках – начальник транспортного ЧК.

Після закінчення громадянської війни у ​​1922-27 роках Н.А. Булганін працює у Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ) РРФСР та СРСР: помічником голови електротехнічного тресту Центрального району, головою Державного електротехнічного тресту.

З 1927 Булганін Н.А. – директор Московського електрозаводу. У 1931-37 роках – голова Виконавчого комітету Московської міської ради.

З лютого 1934 Булганін кандидат у члени, а з жовтня 1937 - член Центрального Комітету ВКП(б). 1937 року обраний депутатом Верховної Ради СРСР. У липні 1937 - жовтні 1938 - голова Ради Народних Комісарів РРФСР. Поруч із січня 1938 року – голова Комісії із закордонних справ Ради національностей Верховної Ради СРСР. З вересня 1938 року до травня 1944 року – заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР. Одночасно у вересні 1938 року – квітні 1940 року та у жовтні 1940 року – травні 1945 року обіймав посаду голови правління Державного банку СРСР.

З початку Великої Великої Вітчизняної війни Н.А. Булганін направлений до діючої армії.

Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 6 грудня 1942 Булганіну Н.А. присвоєно військове звання "генерал-лейтенант".

Генерал Булганін Н.А. (псевдонім: «Ніколін») був членом Військової ради Західного (липень 1941 року – грудень 1943 року), 2-го Прибалтійського (грудень 1943 року – квітень 1944 року), 1-го Білоруського (травень-листопад 1944 року).

Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 29 липня 1944 року генерал-лейтенанту Булганіну Н.А. присвоєно військове звання "генерал-полковник".

Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 18 листопада 1944 року № 1610 генерал-полковнику Булганіну Н.А. присвоєно найвище військове звання «генерал армії».

21 листопада 1944 року генерал армії Булганін Н.А. призначений заступником наркома оборони СРСР та членом Державного Комітету Оборони, з березня 1946 року – заступник міністра Збройних Сил СРСР, з березня 1947 року міністр Збройних Сил СРСР та заступник Голови Ради Міністрів СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 листопада 1947 генералу армії Булганіну Н.А. присвоєно найвище військове звання «Маршал Радянського Союзу».

З березня 1949 року Маршал Радянського Союзу Булганін Н.А. - Заступник Голови Ради Міністрів СРСР.

Після XIX з'їзду КПРС (1952 рік) на пропозицію І.В. Сталіна у складі Президії ЦК КПРС було створено «керівну п'ятірку», куди увійшов і Н.А. Булганін. Після смерті 5 березня 1953 І.В. Сталіна при «розділі» вищих державних постів між його колишніми соратниками Маршалом Радянського Союзу Булганін Н.А. став першим заступником голови Ради Міністрів СРСР та міністром оборони СРСР. У лютому 1955 року він очолив Раду Міністрів СРСР, ставши найближчим соратником Н.С. Хрущова. Здійснював разом з ним міжнародні візити, здобувши широку світову популярність.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 червня 1955 року за особливі заслуги перед радянською державою в роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнні роки Маршалу Радянського Союзу Булганіну Миколі Олександровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна 6822).

У 1957 році Маршал Радянського Союзу Булганін Н.А. увійшов до складу так званої «антипартійної групи - Маленкова і приєднався до них Шепілова», що виступила проти політики Н.С. Хрущова. Але невдовзі встиг відійти від них і покаятися.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1958 Маршал Радянського Союзу Булганін Микола Олександрович знижений у військовому званні до генерал-полковника, а 30 грудня 1959 звільнений у відставку.

З серпня 1958 року до лютого 1960 року Н.А. Булганін працював посаді голови Ставропольської ради народного господарства. З лютого 1960 року – на пенсії.

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-5 скликань. До жовтня 1961 залишався членом ЦК КПРС.

Генерал-полковник у відставці Булганін Н.А. жив на підмосковній дачі, де помер 24 лютого 1975 року. Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі (дільниця № 4).

Нагороджений двома орденами Леніна (1931 р. № 38, № 296751 від 10.06.1955 р.), орденом Червоного Прапора (1943 р. № 101418), орденом Суворова 1-го ступеня (1945 р. № 27) -й ступеня (№ 154 від 28.09.1943, № 235 від 29.07.1944 р.), орденом Суворова 2-го ступеня (№ 102 від 09.06.1943 р.), двома орденами Червоної Зірки (1935 р. № 94) м. № 3074385), тувінським орденом Республіки (03.03.1942 р.), шістьма медалями СРСР та шістьма іноземними орденами.

В історії Радянського Союзу Миколі Олександровичу Булганінубула уготована дуже цікава роль. Входячи до складу вищого радянського керівництва, обіймаючи посади міністра оборони і навіть глави уряду, беручи участь у подіях, що докорінно змінювали шлях розвитку держави, він у той же час постійно залишався в тіні яскравіших, харизматичних і амбітних політиків.

Народився майбутній радянський прем'єр 11 червня 1895 року у Нижньому Новгороді. У своїй автобіографії Булганін вказував, що батько його служив на паровому млині товариства Бугрова на станції Сейму за 50 кілометрів від міста.

Є, щоправда, версія, що походження Булганіна було не так вже й робітничо-селянським — нібито Олександр Булганін служив у хлібопромисловця Бугрова прикажчиком і розпоряджався чималими сумами грошей.

Як би там не було, мільйонери Булганини не вийшли. До 1917 Микола закінчив реальне училище, встиг попрацювати в Нижньому Новгороді учнем електротехніка, а потім став конторником.

Голова Ради Міністрів СРСР, член Президії ЦК КПРС Микола Булганін (на трибуні) виступає на XX з'їзді КПРС. 1956 рік. Фото: РІА Новини

Чекіст стає директором

У революції Микола Булганін побачив свій шанс вибитись у люди. З усіх численних партій, що діяли в поваленій царизм Росії, молодик вибрав більшовиків і не помилився.

Спочатку більшовик Булганін служив у озброєній охороні заводу вибухових речовин станції Растяпино. Влітку 1918 він був призначений заступником голови ЧК на станції Нижній Новгород, а в грудні 1919 - посланий на Туркестанський фронт. Там Булганін працював у спеціальному відділі, а після ліквідації фронту – в органах Туркестанської ЧК.

Коли Громадянська війна закінчилася і країна почала поступово повертатися до нормального життя, більшовикам терміново знадобилися господарники. Булганін, що мав нехай і не дуже великий, але все ж таки досвід подібної діяльності, в 1922 був відкликаний в Москву і включений в правління тресту електропромисловості ВРНГ.

У 1927 Булганін призначений директором новоствореного Московського електрозаводу - величезного підприємства, на якому працювали 12 тисяч чоловік. Завод давав надзвичайно важливу для країни в епоху індустріалізації продукцію: радіолампи, прожектори, електровакуумні прилади, автотракторне електрообладнання. Провали директор цю роботу, і на його подальшій кар'єрі було б поставлено хрест. Булгагін, однак, впорався на відмінно - Московський електрозавод вважався передовим, його постійно ставили в приклад.

Микита Хрущов (1 ліворуч), Микола Булганін (2 ліворуч), Лазар Каганович (3 ліворуч) на балконі будівлі під час параду московської міліції. 1933 рік. Фото: РІА Новини

Мер соціалістичної столиці

І 1931 року Миколи Булганіна як перспективного управлінця призначають на посаду голови виконкому Московської міської ради робітників та червоноармійських депутатів.

У радянській ієрархії ця посада, аналогічна сучасній посаді мера, за значенням поступалася посадою голови Московського міськкому партії. Але якщо політичної влади у Булганіна не з'явилося, то ось господарських завдань було чимало.

Москва епохи індустріалізації — це організм, що постійно зростає, куди вливалися нові і нові маси колишніх жителів села, які приїхали працювати на нових фабриках і заводах. Місто задихалося від нестачі житла, недостатньої пропускної спроможності доріг, відсутності об'єктів соціальної сфери.

Доповідати про те, що виконано, а з чим виникають проблеми, Булганіну тепер нерідко доводилося особисто.

Тут виявилися основні якості Булганіна як політика і управлінця — він чудово умів виконувати поставлені перед ним завдання, не пускаючись у довгі суперечки, не намагаючись демонструвати власні амбіції. Він спокійно приймав критику і визнавав помилки, навіть якщо ця критика була надмірно жорсткою та несправедливою.

Сталіну Булганін сподобався, і з цього моменту почався його шлях до вищих керівників країни.

На XVII з'їзді ВКП(б) Миколу Булганіна у лютому 1934 року обрано кандидатом у члени ЦК ВКП(б).

Війна та гроші

Під час Великого терору 1937 місця політиків, визнаних нелояльними, займали сталінські висуванці. У липні 1937 року Микола Булганін стає головою Ради народних комісарів РРФСР, а жовтні цього року його запровадили до складу ЦК ВКП(б).

Наступне призначення було через рік — восени 1938 року він стає заступником голови Ради народних комісарів СРСР та головою правління Державного банку СРСР.

На посаді голови Держбанку Булганін перебував із невеликою перервою до травня 1945 року. Багато в чому завдяки йому фінансова система СРСР не впала в період Великої Вітчизняної війни.

З початком війни Булганін, як і інші громадянські керівники вищої ланки, призначався на посади члена військової ради різних фронтів. Булганін входив у військові ради Західного, 2-го Прибалтійського та 1-го Білоруського фронтів.

Булганін не був великим фахівцем у військовій справі, стійко приймав свою частку гніву, що долітав із Москви, але й сам доповідав Сталіну про дії командувачів, які здавались йому неправильними.

Зростання по ходу війни вплив генералітету турбувало Сталіна, і він вирішив його врівноважити введенням до складу військового командування Булганіна.

У листопаді 1944 року Микола Булганін стає заступником наркома оборони СРСР та членом Державного комітету оборони (ДКО) СРСР. У лютому 1945 року його ввели до складу Ставки Верховного Головнокомандування.

Похорон загиблих під час катастрофи літака «Максим Горький». Військовий комендант Москви М. Ф. Лукін, командувач військ МВО І. П. Бєлов, голова Мосради Н. А. Булганін, 1-й секретар МК і МГК ВКП(б) Н. С. Хрущов. 1935 рік. Фото: Commons.wikimedia.org

Лімузин на параді з'явився через Булганіну

Після закінчення війни Сталін задумався про оновлення свого оточення, введення до складу керівництва найперспективніших політиків.

На пленумі ЦК ВКБ(б) у березні 1946 року Микола Булганін стає кандидатом у члени Політбюро. Тоді ж Булганін стає першим заступником міністра Збройних Сил СРСР. Йому Сталін доручає розробку повоєнної реформи у армії.

І хоча Булганін носив генеральські погони, фактично виникла ситуація, коли долю армії вирішував чиновник. Звичайно, невдоволення заслужених маршалів було дуже серйозним.

Делегація СРСР КНР. У першому ряду (сидять, ліворуч): міністр торгівлі СРСР Анастас Мікоян, перший секретар Московського міського комітету КПРС Катерина Фурцева, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, міністр оборони СРСР Микола Булганін, кандидат у члени Президії ЦК Микола Шверник. 1954 рік. Фото: РІА Новини / Дмитро Бальтерманц

У березні 1947 року Сталін призначив Булганіна міністром Збройних Сил СРСР, цим продовживши політику контролю над військовими з допомогою громадянського управлінця.

У зв'язку з цим перед парадом 7 листопада виникла делікатна ситуація: командувати парадом треба було маршалу Мерецкову, а приймати його мав генерал-полковник Булганін. Щоб усунути невідповідність, Булганіну терміново надали звання маршала.

Друга проблема полягала в тому, що Булганін не їздив на коні, а до цього часу паради приймали саме верхи на коні. І тут все дозволилося досить просто — міністр став приймати паради, об'їжджаючи лад машиною. Спочатку військові та й прості громадяни дивилися на це, як на щось екстраординарне, але з часом звикли. З того часу відкритий лімузин міністра — невід'ємний учасник парадів на Червоній площі.

Товариш прем'єр-міністр

У 1948 Булганіна ввели до складу Політбюро. Він входить до найближчого оточення Сталіна нарівні з Берією, Маленковим та Хрущовим.

Проте така близькість є небезпечною. Вождеві виповнилося вже 70 років, і він стає все більш підозрілим. У 1949 Булганін був звільнений з посади міністра Збройних сил СРСР, зберігши лише посаду заступника голови Ради міністрів СРСР.

З оточенням Булганіна, як і з оточенням інших членів найвищого керівництва СРСР, працювали спецслужби, накопичуючи компромат. Здавалося, що його доля висить на волосинці.

Проте Микола Булганін залишався серед наближених Сталіна до останніх днів вождя і брав участь в останній сталінській вечері в ніч з 28 лютого на 1 березня 1953 року.

Після смерті Сталіна Булганін виявився членом керівної «четвірки», до якої, крім нього, входили Берія, Маленков та Хрущов. Булганін був найменш амбітним з них, і це, як не дивно, допомогло йому в боротьбі, що розгорнулася за владу.

Булганін, після смерті Сталіна, що став главою нового Міністерства оборони, до складу якого увійшли Військове і Військово-морське міністерства, об'єднавшись з Маленковим і Хрущовим, у червні 1953 нейтралізував Берію.

Новий виток політичної боротьби розгорнувся у лютому 1955 року, коли глава уряду Георгій Маленковзусиллями Хрущова втратив посаду і був знижений до посади міністра електростанцій.

Булганін, який підтримав Хрущова, став головою Ради міністрів СРСР, поступившись посадою міністра оборони Георгію Жукову.

До свого 60-річчя Булганін отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Засуджений до забуття

На вершині своєї політичної кар'єри він був два роки. У 1957 глава радянського уряду чи не єдиний раз помилився - підтримавши Молотова, Маленкова та Кагановича, які мали намір позбавити Хрущова влади.

Радянський державний та військовий діяч, маршал Радянського Союзу Микола Булганін та перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов на мітингу у Кашмірі під час візиту до Індії. 1955 рік. Фото: РІА Новини / Анатолій Гаранін

Чаша терезів дійсно вагалася, але на користь Хрущова її схилило особисте втручання Георгія Жукова.

У березні 1958 замість Булганіна посаду голови уряду зайняв сам Хрущов. Булганіна знову призначили головою правління Держбанку, але на цій посаді він надовго не затримався. Торішнього серпня цього року його призначили посаду однієї з придуманих Хрущовим раднаргоспів у Ставрополь. У вересні Миколи Булганіна вивели зі складу Президії ЦК КПРС, а 26 листопада 1958 він був позбавлений військового звання маршала і знижений до генерал-полковника.

Булганін у Китаї 1957 р. Справа Ян Шанкунь, ліворуч Сун Цінлін. Фото: Commons.wikimedia.org

У 1960 році колишній глава уряду тихо та непомітно вийшов на пенсію.

Суворі часи Великого терору були давно позаду. Політиків, які програли у боротьбі за владу, не кидали у в'язницю та не ставили до стінки. Про них просто забували.

Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар Каганович після відставки прожили цілі десятиліття, але про них практично ніхто нічого не знав. Більшість радянських громадян були впевнені, що всі ці герої минулої епохи давно найкращі зі світів.

Життя Миколи Булганіна в забутті вийшло коротшим - він помер 24 лютого 1975 року, менше півроку не доживши до 80-річчя. Як і більшість колишніх членів вищого радянського керівництва, відставлених від влади, місцем останнього притулку Миколи Олександровича Булганіна став Новодівичий цвинтар.

Могила Булганіна на Новодівичому цвинтарі Москви. Фото: Commons.wikimedia.org / SerSem

Наступним главою радянського уряду став Микола Булганін. Що являла собою людина, здатна одночасно бути головою правління Держбанку СРСР та заступником міністра оборони? Чому він був головою радянського уряду лише близько трьох років? На ці та інші питання оглядача "Влади" Євгена Жирнова відповів колишній керуючий справами Ради Міністрів СРСР Михайло Смиртюков.

Коли ви почали працювати з Булганіним?

Вперше я привіз йому на погодження документи із Раднаркому в 1938 році. Його тоді призначили головою правління Держбанку і одночасно чи невдовзі після цього – заступником голови Раднаркому. Пам'ятаю, він сидів у величезному залі засідань банку на чолі довгого столу, сам стрункий, вузьке обличчя, борідка клином. Дуже ефектно він тут виглядав.

Кажуть, що він не надто добре розбирався у фінансах.

Він був тямущим господарником, який пройшов гарну школу. Погляньте на його біографію. Він працював у ЧК, держапараті, був директором найбільшого московського підприємства – електрозаводу. Потім очолював Мосраду, Раднарком РРФСР. Але, треба сказати, зірок із неба він не вистачав. Сказати чи запропонувати щось оригінальне він не міг.

Але таких управлінців у країні, та й у Москві було кілька десятків, якщо не сотень. Чому саме йому довірили столичне господарство?

Його електрозавод виконав перший п'ятирічний план за два з половиною роки і гримів на всю країну. Це по-перше. А по-друге, у нього була дуже корисна для просування службою риса характеру: він ніколи не заперечував начальству. Хоч би що воно говорило. Наприклад, в 30-ті роки вздовж Садового кільця в Москві було вирубано майже всі дерева. Усі просто не встигли. Тоді з'явилася теорія, що у разі ворожої хімічної атаки вся отрута осідатиме на деревах і ще довго шкодитиме населенню. Партійне керівництво міста – Каганович чи Хрущов – наказало дерева вирубати, а Булганін без заперечень почав виконувати. Але Сталін цю справу зупинив.

А як він, суто громадянський господарник, став маршалом?

В 1941 він був призначений членом Військової ради Західного фронту, яким командував Жуков. Ми з ним по-справжньому познайомилися саме тоді. Штаб фронту перебував неподалік Москви, в Перхушково, і кілька разів за дорученням Микояна, відповідав за постачання Червоної армії, їздив туди перевіряти, як ідуть справи. Булганін часто приїжджав із різними проханнями до Мікояна. Анастас Іванович давав мені доручення знайти можливість допомогти, і я шукав. Іноді це вдавалося, іноді ні.

Він розбирався у військовій справі краще, ніж у фінансах?

З того часу, як Булганіну привласнили генеральське звання, він волів скрізь з'являтися у військовій формі. Хоча характером був зовсім не військовим, не різким. Але час від часу міг і лаятися матюком. І, звичайно ж, був зовсім не стратег. Пам'ятаю, 1941 року ми приїхали на Західний фронт. Над нашими головами у бік Москви статечно, строєм, з рівним гулом летіли німецькі бомбардувальники. Булганін раптом занервував, забігав туди-сюди і почав кричати: "Чому ми їх не збиваємо? Чому не збиваємо?" Жуков відірвався від карти, глянув на нього твердо і каже: "Та не хвилюйся ти так, Миколо Олександровичу! Якщо ми почнемо їх збивати, вони почнуть бомбити позиції наших військ. Нехай там, у тилу, їх збивають ті, кому це належить". Але як господарника Жуков його високо цінував і був спокійним за тил фронту, якщо членом Військової ради був Булганін. Булганін до Жукова теж добре ставився.

Але ж це не завадило йому взяти участь у цькуванні Жукова після війни?

Булганін у разі, зазвичай, без заперечень виконував волю керівництва. Він тому легко очолював такі різні організації, як Держбанк і Міністерство оборони, що в основному передавав підлеглим вказівки Сталіна, оформлені в рішення Політбюро, а потім стежив за їх неухильним виконанням. Коли Сталін почав відходити від керівництва поточними справами, Булганін став виконувати вказівки Берії та Маленкова. Причому, як потім з'ясувалося, багато поганого зробив із страху перед цією парою. Коли заарештували керівників Ленінграда, було організовано спеціальний тюремний підрозділ. І роль слідчих у ньому виконували співробітники ЦК та члени Політбюро. Булганіну теж довелося допитувати обвинувачених. Він сам боявся до смерті Берію, доки не заарештували. Ви б бачили, як радів Булганін, коли того розстріляли. Тоді вперше після довгої перерви у Кремлі зустрічали Новий рік. На відміну від передвоєнних років зустрічати 1954 запросили дуже багато людей. Керівники країни Маленко, Булганін, Хрущов навколо ялинки водили з гостями хороводи. Булганін несподівано вийшов у коло і почав танцювати "бариню". Гарно танцював! Жінки по черзі виходили танцювати з ним, втомлювалися та йшли. А він усе продовжував і танцював. І це у його 58 років! Міцний був чоловік. Гостей на Новий рік у Кремль запрошували і в наступні роки, але не було ні хороводів, ні російських танців маршала Булганіна. Напевно, це було б навіть якось непристойно. Адже він у 1955 році став головою Ради міністрів СРСР.

Чому Хрущов, знявши Маленкова, не сів у прем'єрське крісло сам? І чому призначив на цю посаду саме Булганіна?

Самому Хрущову ставати на чолі Ради міністрів не було з руки. Вони ж говорили, що в країні колективне керівництво. А тут одразу дві найвищі посади — у ЦК та уряді — виявилося б в однієї людини. А Булганіна він просунув на цю посаду тому, що вони були друзями та товаришами по чарці. Якось приношу Булганіну документи. Він каже: "От ми вчора були на мітингу з Микитою, і після мітингу ми з ним трахнули по пляшці коньяку!" Що йому даси відповідь на це? "Здорово", - кажу. Все це в його кабінеті, сидить ще кілька людей. Усі сміються. Пили вони разом, це точно. І пили чимало. Але при призначенні Хрущов йому прямо сказав, що сидіти на цьому місці рівно два роки. Потім ми все одно тебе знімемо. І весь час Булганіну про це нагадував, що місце він займає незаслужено, що працює не так, як треба, і таке інше.

Булганін справді погано працював на посаді глави уряду?

Так, звичайно, не можна говорити. Але хто зможе повноцінно працювати, коли йому весь час нагадують, що він є каліфом на годину? До того ж, картину його роботи псували співробітники апарату, яких він привів за собою з Міністерства оборони. Були серед них дуже грамотні та талановиті люди. Генерал Алексєєв, наприклад. Але частина цих хлопців не любили турбувати себе роботою. Генерал Єрмолін такий у Булганіна працював. Часто зі мною разом ходив до нього підписувати документи. "З тобою веселіше", - каже. Брав пухку папку паперів. Булганін спершу мої документи перегляне, підпише. Потім Єрмолін подає свої папери. Одну, другу, третю. Тут Єрмолін струшує: "Товариш маршал, ви, напевно, втомилися вже, може, інші іншим разом?" "Так, мабуть", - погоджується Булганін. Виходимо. І так раз за разом. Я якось не стерпів, питаю: "Що ж у тебе там за папери в такій кількості?" Єрмолін посміхається. Папку розкрив - а там стос таблиць якихось для ваги і обсягу, щоб показати, що ось, скільки роботи у мене. Суцільна військова показуха. Єрмолін та подібні до нього генерали пропонували перетворити апарат уряду за зразком і подобою Міністерства оборони. Ми, звісно, ​​заперечували. Вони, мабуть, нарікали на мене Булганіну. І якось на засіданні президії уряду він назвав мене чи то жартома, чи серйозно "наш злий геній".

Хрущов дотримався своєї обіцянки щодо двох років?

Ні. Булганін пропрацював головою Радміну довше, до 1958 року, і пішов сам. Не зміг більше переносити постійних злісних випадів Микити.

Їхня дружба не витримала випробування владою?

Це сталося після подорожі до Таїланду. Був тоді такий лад: коли наші керівники приїжджали з-за кордону, то збирали мітинг і на ньому звітували про поїздку. Мітинги були величезні. У Великому театрі, наприклад. Або у Лужниках у залі на 6 тис. людей. Чомусь Хрущов вилетів у Москву з Таїланду раніше. А потім іншим літаком летів Булганін. Хрущов, не чекаючи Булганіна, відкрив мітинг і став говорити. Він стояв на трибуні, коли зненацька з'явився Булганін. Зал підвівся — і грім оплесків. Адже всі вважали, що вони одне ціле, друзі. А Хрущов від таких овацій Булганіну ніби отямився. Обличчя стало скривдженим, він знітився і, не домовившись, зійшов з трибуни і сів за стіл. А Булганіну все ляскають. Відколи якась чорна кішка пробігла між ними. Дружби більше не було. Микита не заспокоївся, доки не добив Булганіна. В останній день своєї роботи в Кремлі Булганін викликав керуючого справами Радміну і мене до себе: "Я тепер іду, - каже, - а головою буде Микита". Ледве не плаче, борідка трясеться. І на втіху-то сказати йому нічого. "Здоров'я вам, Миколо Олександровичу", - кажу. Хоч він і стояв у маршальській формі, але вигляд у нього був жалюгідний. А незабаром Микита, знаючи, як Булганін цінує своє маршальське звання, понизив його в чині до генерал-полковника і відправив керувати Ставропольським раднаргоспом.

Ви зустрічалися з ним після повернення до Москви?

У нього після повернення життя якось зовсім засмутилося. Дружина померла, з дітьми він щось не дуже ладнає. Власну дачу комусь віддав. Із квартирою теж були якісь проблеми. Але мене він просив лише про одне: щоб йому щотижня давали путівку до будинку відпочинку "Назар'єво" імені Куйбишева. Чому будинку відпочинку дали таке ім'я, я й досі не знаю. Куйбишев до нього ніколи і жодного стосунку не мав. До революції це був маєток Михалкова - батька поета Сергія Михалкова. Це був будинок відпочинку для персоналу Радміну – секретарів, водіїв. Сам я теж любив туди їздити: природа там гарна, риболовля хороша і все просто без непотрібних церемоній. Булганін приїжджав туди вранці у п'ятницю, а надвечір привозили співробітників апарату. Булганін зустрічав автобус і вітався з усіма, як зі своїми близькими. Люди потискали йому руку, обіймали, перекидалися парою фраз. Такий він завів ритуал. У їдальні цього будинку відпочинку у нього свій столик був. Прийдеш снідати - він завжди встане, підійде привітатись, поговорити. Намагався хоч якось скрасити свою самотність. Незавидна в нього була роль нашої політичної сцені — покірного виконавця. Відіграв її та виявився зовсім нікому не потрібен.