Біографія. Генріх Белль: самий російський німецький письменник В якому місті народилася белль

біографія

Генріх Белль народився 21 грудня 1917 в Кельні, в ліберальній католицькій сім'ї ремісника. З по м навчався в католицькій школі, потім продовжив навчання в кельнської Гімназії кайзера Вільгельма. Працював столяром, служив в книжковому магазині. Після закінчення середньої школи в Кельні, Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявляється одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили до гітлерюгенд. Після закінчення класичної гімназії (1936) працював учнем продавця в букіністичному магазині. Через рік після закінчення школи його відправляють на роботу в трудовому таборі Імперської служби праці.

У 1967 Белль отримує престижну німецьку премію Георга Бюхнера. В м Белль був обраний президентом німецького ПЕН-клубу, а потім очолив і міжнародний ПЕН-клуб. Цей пост він займав до м

У 1969 році на телебаченні відбулася прем'єра знятого Генріхом Бёллем документального фільму «Письменник і його місто: Достоєвський і Петербург». У 1967 році Белль побував в Москві, Тбілісі та Ленінграді, де збирав матеріал для нього. Ще одна поїздка відбулася через рік, в 1968 році, але тільки в Ленінград.

У 1972 він першим з німецьких письменників післявоєнного покоління був удостоєний Нобелівської премії. Багато в чому на рішення Нобелівського комітету вплинув вихід нового роману письменника «Груповий портрет з дамою» (1971), в якому письменник спробував створити грандіозну панораму історії Німеччини XX століття.

Генріх Белль намагався виступати у пресі з вимогою провести розслідування загибелі членів РАФ. Його повість «Втрачена честь Катаріни Блюм, або як виникає насильство і до чого воно може призвести» (1974) була написана Бёллем під враженнями від нападок на письменника в західнонімецької друку, яка небезпідставно охрестила його «натхненником» терористів. Центральна проблема «Потерянной честі Катаріни Блюм», як і проблема всіх пізніх творів Бьолля - вторгнення держави і преси в особисте життя простої людини. Про небезпеку нагляду держави за своїми громадянами і «насильство сенсаційних заголовків» розповідають і останні твори Белля - «Турботлива облога» (1979) і «Образ, Бонн, боннський» (1981). У 1979 опублікований роман «Під конвоєм турботи» (Fursorgliche Belagerung), написаний ще в 1972 р, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера і Майнхоф. У романі описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

У 1981 виходить роман «Що станеться з хлопчиком, або Яке-небудь справу за книжкової частини» (Was soll aus dem Jungen bloss werden, oder: Irgend was mit Buchern) - спогади про ранній юності в Кельні.

Белль був першим і, мабуть, найпопулярнішою в СРСР западногерманским письменником молодого післявоєнного покоління, книги якого були видані в перекладі на російську. З 1952 по 1973 на російській мові було опубліковано більше 80 оповідань, повістей, романів і статей письменника, причому його книги виходили набагато більшими тиражами, ніж на батьківщині, в ФРН. Письменник неодноразово бував в СРСР, проте був відомий і як критик радянського режиму. Брав у себе А. Солженіцина і Льва Копелева, вигнаних з СРСР. У попередній період Белль нелегально вивозив рукописи Солженіцина на Захід, де вони були опубліковані. В результаті твори Бьолля були заборонені до публікації в Радянському Союзі. Заборона була знята лише в середині 1980-х рр. з початком перебудови.

У тому ж 1985 року виходить раніше невідомий роман письменника - «Солдатське спадщину» (Das Vermachtnis), який був написаний в 1947 р, проте публікувався вперше.

На початку 1990-х років на горищі будинку Белля знайшли рукописи, в яких містився текст самого першого роману письменника - «Ангел мовчав». Цей роман після створення був самим автором, обтяженим сім'єю і потребують грошей, «розібраний» на безліч окремих оповідань заради отримання більшого гонорару.

Похований 19 липня 1985 року в Борнхайм-Мертене поруч з Кельном при великому скупченні народу, за участю колег-письменників і політичних діячів.

У 1987 в Кельні було створено Фонд Генріха Бьолля - неурядова організація, тісно взаємодіє з партією «Зелених» (його відділення існують у багатьох країнах, в тому числі і в Росії). Фонд підтримує проекти в сфері розвитку громадянського суспільства, екології, прав людини.

твори

• Aus der «Vorzeit».
• Die Botschaft. (Звістка; 1957)
• Der Mann mit den Messern. (Людина з ножами; 1957)
• So ein Rummel.
• Der Zug war pünktlich. (Поїзд прибуває за розкладом; 1971)
• Mein teures Bein. (Моя дорога нога; 1952)
• Wanderer, kommst du nach Spa .... (Подорожній, коли ти прийдеш у Спа ...; 1957)
• Die schwarzen Schafe. (Паршиві вівці; 1964)
• Wo warst du, Adam?. (Де ти був, Адам ?; 1963)
• Nicht nur zur Weihnachtszeit. (Не тільки під різдво; 1959)
• Die Waage der Baleks. (Ваги Балека; 1956)
• Abenteuer eines Brotbeutels. (Історія одного солдатського мішка; 1957)
• Die Postkarte. (Поштова листівка; 1956)
• Und sagte kein einziges Wort. (І не сказав жодного слова; 1957)
• Haus ohne Hüter. (Будинок без господаря; 1960)
• Das Brot der frühen Jahre. (Хліб ранніх років; 1958)
• Der Lacher. (Постачальник сміху; 1957)
• Zum Tee bei Dr. Borsig. (На чашці чаю у доктора Борзига; 1968)
• Wie in schlechten Romanen. (Як в поганих романах; 1962)
• Irisches Tagebuch. (Ірландський щоденник; 1963)
• Die Spurlosen. (Невловимі; 1968)
• Doktor Murkes gesammeltes Schweigen. (Мовчання доктора Мурке; 1956)
• Billard um halb zehn. (Більярд о пів на десяту; 1961)
• Ein Schluck Erde.
• Ansichten eines Clowns. (Очима клоуна; 1964)
• Entfernung von der Truppe. (Самовільна відсутність; 1965)
• Ende einer Dienstfahrt. (Чим скінчилася одна відрядження; 1966)
• Gruppenbild mit Dame. (Груповий портрет з дамою; 1973)
• "Die verlorene Ehre der Katharina Blum . Втрачена честь Катаріни Блюм
• Berichte zur Gesinnungslage der Nation.
• Fürsorgliche Belagerung.
• Was soll aus dem Jungen bloß werden?.
• Das Vermächtnis. Entstanden 1948/49; Druck 1981
• Vermintes Gelände. (Замінована територія)
• Die Verwundung. Frühe Erzählungen; Druck (Поранення)
• Bild-Bonn-Boenisch.
• Frauen vor Flusslandschaft.
• Der Engel schwieg. Entstanden 1949-51; Druck (Ангел мовчав)
• Der blasse Hund. Frühe Erzählungen; Druck
• Kreuz ohne Liebe. 1946/47 (Хрест без любові, 2002)

• Генріх Белль Зібрання творів у п'яти томах Москва: 1989-1996
  • Том 1: Романи / Повість / Розповіді / Есе; 1946-1954 (1989), 704 стор.
  • Том 2: Роман / Повісті / Подорожній щоденник / Радіоп'єси / Розповіді / Есе; 1954-1958 (1990), 720 стор.
  • Том 3: Романи / Повість / Радіоп'єси / Розповіді / Есе / Речі / Інтерв'ю; 1959-1964 (1996), 720 стор.
  • Том 4: Повість / Роман / Розповіді / Есе / Речі / Лекції / Інтерв'ю; 1964-1971 (1996), 784 стор.
  • Том 5: Повість / Роман / Розповіді / Есе / Інтерв'ю; 1971-1985 (1996), 704 стор.

Генріх Белль (нім. Heinrich Theodor Boll, 21 грудня 1917 року, Кельн - 16 липень 1985, Лангенбройх) - німецький письменник (ФРН), перекладач, лауреат Нобелівської премії з літератури (1972). Генріх Белль народився 21 грудня 1917 в Кельні, в ліберальній католицькій сім'ї ремісника. З 1924 по 1928 рік навчався в католицькій школі, потім продовжив навчання в кельнської Гімназії кайзера Вільгельма. Працював столяром, служив в книжковому магазині.

З 1924 по 1928 рік навчався в католицькій школі, потім продовжив навчання в кельнської Гімназії кайзера Вільгельма. Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявляється одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили до гітлерюгенд.

Після закінчення класичної гімназії (1936) працював учнем продавця в букіністичному магазині. Через рік після закінчення школи його відправляють на роботу в трудовому таборі Імперської служби праці.

Влітку 1939 р Белль надходить в Кельнський університет, але вже восени його закликають в вермахт. Під час Другої світової війни 1939-1945 року піхотинцем воював у Франції, брав участь в боях на Україні і Криму. У 1942 Белль одружується на Ганні Марі Чех, яка народила йому двох синів. У квітні 1945 р Белль здається в полон американцям.

Після полону він працював столяром, а потім повернувся в Кельнський університет і вивчає філологію.

Друкуватися Белль почав в 1947 році. Перші твори - повість «Поїзд приходить вчасно» (1949), збірка оповідань «Мандрівник, коли ти прийдеш у Спа ...» (1950) і роман «Де ти був, Адам?» (1951, рос. Пер. 1962).

У 1950 Белль став членом «Групи 47». У 1952 в програмній статті «Визнання літератури руїн», своєрідному маніфесті цього літературного об'єднання, Белль закликав до створення «нового» німецької мови - простого і правдивого, пов'язаного з конкретною дійсністю. Відповідно до проголошених принципів ранні оповідання Белля відрізняються стилістичної простотою, вони наповнені життєвою конкретністю.

Збірки оповідань Белля «Не тільки до Різдва» (1952), «Мовчання доктора Мурке» (1958), «Місто знайомих облич» (1959), «Коли почалася війна» (1961), «Коли скінчилася війна» (1962) знайшли відгук не тільки і у широкої читацької публіки, і критики. У 1951 письменник отримав премію «Групи 47» за оповідання «Чорна вівця» про молоду людину, який не бажає жити за законами своєї сім'ї (ця тема пізніше стане однією з провідних у творчості Белля).

Від розповідей з нехитрими сюжетами Белль поступово перейшов до більш об'ємним речам: в 1953 опублікував повість «І не сказав жодного слова», рік по тому - роман «Будинок без господаря». Вони написані про недавно пережите, в них дізнавалися реалії перших дуже важких повоєнних років, порушувалися проблеми соціальних і моральних наслідків війни.

Славу одного з провідних прозаїків ФРН приніс Беллю роман «Більярд о пів на десяту» (1959). Помітним явищем у німецькій літературі стало наступне велике твір Белля - «Очима клоуна» (1963).

Разом з дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер.

У 1967 Белль отримує престижну німецьку премію Георга Бюхнера. У 1971 р Белль був обраний президентом німецького ПЕН-клубу, а потім очолив і міжнародний ПЕН-клуб. Цей пост він займав до 1974 р

У 1972 він першим з німецьких письменників післявоєнного покоління був удостоєний Нобелівської премії. Багато в чому на рішення Нобелівського комітету вплинув вихід нового роману письменника «Груповий портрет з дамою» (1971), в якому письменник спробував створити грандіозну панораму історії Німеччини XX століття.

Генріх Белль намагався виступати у пресі з вимогою провести розслідування загибелі членів РАФ.Его повість «Втрачена честь Катаріни Блюм, або як виникає насильство і до чого воно може призвести» (1974) була написана Беллем під враженнями від нападок на письменника в західнонімецької друку, яка небезпідставно охрестила його «натхненником» терористів.

Центральна проблема «Потерянной честі Катаріни Блюм», як і проблема всіх пізніх творів Белля - вторгнення держави і преси в особисте життя простої людини. Про небезпеку нагляду держави за своїми громадянами і «насильство сенсаційних заголовків» розповідають і останні твори Белля - «Турботлива облога» (1979) і «Образ, Бонн, боннський» (1981).

У 1979 опублікований роман «Під конвоєм турботи» (Fursorgliche Belagerung), написаний ще в 1972 р, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Мейнхоф. У романі описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

У 1981 виходить роман «Що станеться з хлопчиком, або Яке-небудь справу за книжкової частини» (Was soll aus dem Jungen bloss werden, oder: Irgend was mit Buchern) - спогади про ранній юності в Кельні.

Белль був першим і, мабуть, найпопулярнішою в СРСР западногерманским письменником молодого післявоєнного покоління, книги якого були видані в перекладі на російську. З 1952 по 1973 на російській мові було опубліковано більше 80 оповідань, повістей, романів і статей письменника, причому його книги виходили набагато більшими тиражами, ніж на батьківщині, в ФРН.

Письменник неодноразово бував в СРСР, проте був відомий і як критик радянського режиму. Брав у себе А. Солженіцина і Льва Копелева, вигнаних з СРСР. У попередній період Белль нелегально вивозив рукописи Солженіцина на Захід, де вони були опубліковані. В результаті твори Белля були заборонені до публікації в Радянському Союзі. Заборона була знята лише в середині 1980-х рр. з початком перебудови.

Белль помер 16 липня 1985 р Лангенбройхе. У тому ж 1985 року виходить найперший роман письменника - «Солдатське спадщину» (Das Vermachtnis), який був написаний в 1947 р, проте публікувався вперше.

У 1987 в Кельні було створено Фонд імені Гайнріха Бьолля - неурядова організація, тісно взаємодіє з партією «Зелених» (його відділення існують у багатьох країнах, в тому числі і в Росії). Фонд підтримує проекти в сфері розвитку громадянського суспільства, екології, прав людини.

Генріх Белль народився 21 грудня 1917 в Кельні, в ліберальній католицькій сім'ї ремісника. З 1924 по 1928 рік навчався в католицькій школі, потім продовжив навчання в кельнської Гімназії кайзера Вільгельма. Працював столяром, служив в книжковому магазині.

Влітку 1939 р Белль надходить в Кельнський університет, але вже восени його закликають в Вермахт. Під час Другої світової війни Белль потрапляє в полон до американців. Після війни він повертається в Кельнський університет і вивчає філологію.

Друкуватися Белль почав в 1947 році. Перші твори - повість «Поїзд приходить вчасно» (1949), збірка оповідань «Мандрівник, коли ти прийдеш у Спа ...» (1950) і роман «Де ти був, Адам?» (1951, рос. Пер. 1962).

У 1971 р Белль був обраний президентом німецького ПЕН-клубу, а потім очолив і міжнародний ПЕН-клуб. Цей пост він займав до 1974 р

Генріх Белль намагався виступати у пресі з вимогою провести розслідування загибелі членів РАФ.

Письменник неодноразово бував в СРСР, проте був відомий і як критик радянського режиму. Брав у себе А. Солженіцина і Льва Копелева, вигнаних з СРСР.

Белль Генріх (21 грудня 1917 року, Кельн - 16 липень 1985, там же), німецький письменник. Народився 21 грудня 1917року в сім'ї в ліберальної католицькій родині червонодеревника і ремісника, скульптора. З 1924 по 1928 рік навчався в католицькій школі, потім продовжив навчання в кельнської Гімназії кайзера Вільгельма. Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявляється одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили до гітлерюгенд. Проте, через рік після закінчення школи його залучають до примусових трудових робіт. Служив в книжковому магазині. Після закінчення класичної гімназії (1936) працював учнем продавця в букіністичному магазині. У квітні 1939 року записався в Кельнський університет, де збирався вивчати літературу, але вже через кілька місяців отримав призовну повістку з вермахту. У 1939-1945 року піхотинцем воював у Франції, брав участь в боях на Україні і Криму. У 1942 Белль одружується на Ганні Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом з дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер. На початку 1945 року дезертирував і потрапив в американський табір для військовополонених. Після звільнення працював столяром, а потім продовжив освіту в університеті вивчаючи філологію. Літературний дебют Белля відбувся в 1947 році, коли в одному з Кельнськіх журналів було опубліковано оповідання «Весть». Через два роки окремою книгою вийшла повість письменника «Поїзд прийшов вчасно» (1949), що розповідала про солдата, який, як і сам Белль, дезертирував з армії. У 1950 Белль став членом «Групи 47». У 1952 в програмній статті «Визнання літератури руїн», своєрідному маніфесті цього літературного об'єднання, Белль закликав до створення «нового» німецької мови - простого і правдивого, пов'язаного з конкретною дійсністю. Відповідно до проголошених принципів ранні оповідання Белля відрізняються стилістичної простотою, вони наповнені життєвою конкретністю. Збірки оповідань Белля «Не тільки до Різдва» (1952), «Мовчання доктора Мурке» (1958), «Місто знайомих облич» (1959), «Коли почалася війна» (1961), «Коли скінчилася війна» (1962) знайшли відгук не тільки і у широкої читацької публіки, і критики. У 1951 письменник отримав премію «Групи 47» за оповідання «Чорна вівця» про молоду людину, який не бажає жити за законами своєї сім'ї (ця тема пізніше стане однією з провідних у творчості Белля). Від розповідей з нехитрими сюжетами Белль поступово перейшов до більш об'ємним речам: в 1953 опублікував повість «І не сказав жодного слова», рік по тому - роман «Будинок без господаря». Вони написані про недавно пережите, в них дізнавалися реалії перших дуже важких повоєнних років, порушувалися проблеми соціальних і моральних наслідків війни. Славу одного з провідних прозаїків ФРН приніс Беллю роман «Більярд о пів на десяту» (1959). Формально його дія відбувається протягом одного дня, 6 вересня 1958 року, коли герой на ім'я Генріх Фемель, відомий архітектор, святкує своє вісімдесятиріччя. Насправді дію роману вміщає в себе не тільки події з життя трьох поколінь родини Фемель, але і піввікову історію Німеччини. «Більярд о пів на десяту» складається з внутрішніх монологів одинадцяти героїв, одні і ті ж події представлені читачеві з різних точок зору, так що складається більш-менш об'єктивну картину історичного побуту Німеччини першої половини 20 ст. Для романів Бьолля характерна проста і ясна манера письма, орієнтована на відродження німецької мови після пихатого стилю нацистського режиму. Своєрідним втіленням Німеччини стає грандіозне абатство Св. Антонія, в конкурсі проектів на будівництво якого колись переміг Генріх Фемель і яке було підірвано його сином Робертом, що пішли після загибелі дружини в антифашистське підпілля. Післявоєнна Німеччина, в якій живуть герої роману, виявляється, на думку Бьолля, не набагато краще довоєнної: і тут панують брехня, гроші, за які можна відкупитися від минулого. Помітним явищем у німецькій літературі стало наступне біль

Кращі дня

шое твір Белля - «Очима клоуна» (1963). Небагатий подіями роман Белля - це, по суті, внутрішній монолог головного героя, циркового артиста Ганса Шнира, сина промисловця-мільйонера, який згадує про роки його дитинства, що припали на війну, про післявоєнну юності, розмірковує про мистецтво. Після того, як героя покинула його кохана Марі, яку Шнир вважає «своєю дружиною перед Богом», він починає випадати з ритму життя, у нього загострюються його «дві вроджені хвороби - меланхолія і мігрень». Ліками проти життєвої невдачі для Ганса стає алкоголь. В результаті Шнир не може виходити на арену цирку, він змушений на час перервати свої виступи. Повернувшись в свою квартиру в Бонні, він телефонує знайомих, щоб розшукати Марі, що стала дружиною католицького діяча Цюпфнера, але безуспішно. Зі спогадів героя читач розуміє, що той випав з життя задовго до того, як втратив улюблену - ще в підлітковому віці, коли відмовлявся разом зі своїми однокласниками брати участь в навчаннях гітлерюгенду і, пізніше, в двадцять років, коли відкинув пропозицію батька продовжити його справу, вибравши шлях вільного художника. Ні в чому герой не знаходить опори: ні в любові, ні в налагодженому побуті, ні в релігії. «Католик по інтуїції», він бачить, як церковники на кожному кроці порушують букву і дух християнських заповідей, а той, хто щиро дотримується їх в умовах сучасного суспільства може перетворитися в ізгоя. У 1967 Белль отримує престижну німецьку премію Георга Бюхнера. Вершиною міжнародного визнання стало обрання Бьолля в 1971 президентом Міжнародного ПЕН-клубу, до якого, він уже був президентом німецького ПЕН-клубу. Цей пост він займав до 1974 р У 1967 - Белль отримує престижну німецьку премію Георга Бюхнера. А в 1972 він першим з німецьких письменників післявоєнного покоління був удостоєний Нобелівської премії. Багато в чому на рішення Нобелівського комітету вплинув вихід нового роману письменника «Груповий портрет з дамою» (1971), в якому письменник спробував створити грандіозну панораму історії Німеччини 20 століття. У центрі роману описувана очима багатьох людей життя Лені Груйтен-Пфайфер, особиста доля якої виявилася тісно переплетеної з історією її батьківщини. На початку 1970-х років, після серії терористичних актів, проведених західнонімецькими ультралівими молодіжними угрупованнями, Белль виступив на їхній захист, виправдовуючи жахливі вчинки нерозумної внутрішньою політикою західнонімецьких влади, неможливістю свободи особистості в сучасному німецькому суспільстві. Генріх Белль намагався виступати у пресі з вимогою провести розслідування загибелі членів РАФ. Його повість «Втрачена честь Катаріни Блюм, або як виникає насильство і до чого воно може призвести» (1974) була написана Беллем під враженнями від нападок на письменника в західнонімецької друку, яка небезпідставно охрестила його «натхненником» терористів. Центральна проблема «Потерянной честі Катаріни Блюм», як і проблема всіх пізніх творів Белля - вторгнення держави і преси в особисте життя простої людини. Про небезпеку нагляду держави за своїми громадянами і «насильство сенсаційних заголовків» розповідають і останні твори Белля - «Турботлива облога» (1979) і «Образ, Бонн, боннський» (1981). У 1979 опублікований роман «Під конвоєм турботи» (Fursorgliche Belagerung), написаний ще в 1972 р., Коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Мейнхоф. У романі описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства. Белль був першим і, мабуть, найпопулярнішою в СРСР западногерманским письменником молодого післявоєнного покоління, книги якого стали доступними завдяки «відлиги» кінця 1950-х - 1960-х рр. З 1952 по 1973 на російській мові було опубліковано більше 80 оповідань, повістей, романів і статей письменника, причому його книги виходили набагато більшими тиражами, ніж на батьківщині, в ФРН. Белль був частим гостем в СРСР. У 1974 всупереч протесту радянської влади надав А. І. Солженіцина, висланого радянською владою з СРСР, часів

ве притулок в своєму будинку в Кельні (в попередній період Белль нелегально вивозив рукописи письменника-дисидента на Захід, де вони були опубліковані). В результаті твори Белля були заборонені до публікації в Радянському Союзі. Заборона була знята лише в середині 1980-х рр. з початком перебудови. У 1981 виходить роман «Що станеться з хлопчиком, або Яке-небудь справу за книжкової частини» (Was soll aus dem Jungen bloss werden, oder: Irgend was mit Buchern) - спогади про ранній юності в Кельні. У 1987 в Кельні було створено Фонд імені Гайнріха Бьолля - неурядова організація, тісно взаємодіє з партією «Зелених» (його відділення існують у багатьох країнах, в тому числі і в Росії). Фонд підтримує проекти в сфері розвитку громадянського суспільства, екології, прав людини. Белль помер 16 липня 1985 р Лангенбройхе. У тому ж 1985 р. виходить найперший роман письменника - «Солдатське спадщину» (Das Vermachtnis), який був написаний в 1947 р, проте публікувався вперше.

Генріх Белль - німецький письменник і перекладач.

Народився в Кельні, одному з найбільших міст Рейнської долини, в багатодітній родині червонодеревника Віктора Белля і Марі (Херманнс) Белль. Предки Белля втекли з Англії при Генріху XIII: як і всі ревні католики, вони піддавалися гонінням з боку англіканської церкви.

Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили до гітлерюгенд. Проте, через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 покликаний на військову службу. Служив Белль капралом на Східному і Західному фронтах, кілька разів був поранений і в кінці кінців в 1945 потрапив в полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.

Після повернення в своє рідне місто Белль недовгий час навчався в Кельнському університеті, потім працював в майстерні батька, в міському бюро демографічної статистики і при цьому не переставав писати - в 1949 вийшла у світ і отримала позитивний відгук критики перша повість «Поїзд прийшов вчасно» ( Der Zug war punktlich), історія про молодого солдата, якому належить повернення на фронт і швидка смерть. «Поїзд прийшов вчасно» - це перший твір Белля із серії книг, в яких описується безглуздість війни і тяготи післявоєнних років; такі «Мандрівник, прийдеш у Спа ...» (Wanderer, kommst du nach Spa, 1950), «Де ти був, Адам?» (Wo warst du, Adam ?, 1951) і «Хліб ранніх років» (Das Brot der fruhcn Jahre, 1955). Авторська манера Белля, що писав просто і ясно, була орієнтована на відродження німецької мови після пихатого стилю нацистського режиму.

Відійшовши в своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» (Billiard um halbzehn, 1959) від манери «літератури руїн», Белль оповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценцій і відступів в романі розповідається про трьох поколіннях - панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х. «Більярд о пів на десяту» значно відрізняється від більш ранніх творів Белля - і не тільки масштабом подачі матеріалу, а й формальної ускладненістю. «Ця книга, - писав німецький критик Генрі Плард, - приносить величезне розраду читачеві, бо показує цілющість людської любові».

У 60-е твори Белля стають композиційно ще більш складними. Дія повісті «Очима клоуна» (Ansichten eines Clowns, 1963) відбувається також протягом одного дня; в центрі оповідання знаходиться молода людина, яка говорить по телефону і від імені якого ведеться розповідь; герой вважає за краще грати роль блазня, аби не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства. «Тут ми знову стикаємося з головними темами Белля: нацистське минуле представників нової влади і роль католицької церкви в післявоєнній Німеччині», - писав німецький критик Дітер Хеніке.

Темою «Самовільної відлучки» (Entfernung von der Truppe, 1964) і «Кінця одного відрядження» (Das Ende einer Dienstfahrt, 1966) також є протидія офіційній владі. Більш об'ємний і набагато складніший порівняно з попередніми творами роман «Груповий портрет з дамою» (Gruppenbild mit Dame, 1971) написаний у формі репортажу, що складається з інтерв'ю і документів про Лені Пфейффера, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти чоловік. «Простежуючи протягом півстоліття німецької історії життя Лені Пфейффера, - писав американський критик Річард Локк, - Белль створив роман, що оспівує загальнолюдські цінності».

«Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Бёллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником «за творчість, в якому поєднується широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». «Це відродження, - сказав у своїй промові представник Шведської академії Карл Рагнар Гиров, - можна порівняти з воскресінням повсталої з попелу культури, яка, здавалося, була приречена на повну загибель і, тим не менше, до нашої спільної радості і користь, дала нові пагони ».

На той час як Белль отримав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, а й у Східній Німеччині і навіть в Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів примірників його творів. Разом з тим Белль зіграв помітну роль в діяльності ПЕН-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам в країнах комуністичного режиму. Після того як Олександр Солженіцин в 1974 був висланий з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля.

У тому ж році, коли Белль надав допомогу Солженіцину, він написав публіцистичну повість «Зганьблена честь Катаріни Блюм» (Die verlorene Ehre der Katharina Blum), в якій виступив з різкою критикою продажної журналістики. Це розповідь про несправедливо звинуваченої жінці, яка врешті-решт вбиває оббрехати її репортера. У 1972, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадер-Майнхоф, Белль пише роман «Під конвоєм турботи (Fursorgliche Вlagerung. 1979), в якому описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

У 1942 Белль одружився на Ганні Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом з дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Джером Д. Селінджер. Помер Белль у віці 67 років, перебуваючи під Бонном, в гостях у одного зі своїх синів. У тому ж 1985 був виданий найперший роман письменника «Солдатське спадщину» (Das Vermachtnis), який був написаний в 1947, однак публікувався вперше. «Солдатське спадщину» оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики і Східного фронту. Незважаючи на те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатське спадщину» є твором зрілим і досить значним; «Від нього віє вистражданими ясністю і мудрістю».