Національні обряди народів сибірського регіону. Корінні народи Сибіру

Нова хрестоматія з історії Сибіру

Новосибірське видавництво «ІНФОЛ-Пресс» випускає у світ «Хрестоматію з історії Сибіру», адресовану школярам, \u200b\u200bсамостійно або разом зі своїми педагогами вивчають історію нашого краю. Укладачі посібника - доктор історичних наук, професор Новосибірського педагогічного університету В.А. Звєрєв і кандидат історичних наук, доцент Новосибірського інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників освіти Ф.С. Кузнєцова.
Хрестоматія входить до складу навчально-методичного комплекту «Сибір: 400 років у складі Росії», призначеного для учнів загальноосвітніх установ. Раніше, в 1997-1999 рр., Були видані навчальний посібник А.С. Зуєва «Сибір: віхи історії», а також три частини навчального посібника під загальною назвою «Історія Сибіру» (автори - В.А. Звєрєв, А.С. Зуєв, В.А. Ісупов, І.С. Кузнєцов і Ф. С. Кузнєцова). «Історія Сибіру» вже витримала друге масове видання в 1999-2001 рр.
«Хрестоматія з історії Сибіру» - це навчальний посібник, що допомагає створити повноцінний національно-регіональний компонент освіти в VII-XI класах сибірських шкіл. Але воно не містить готових відповідей на проблемні питання. Це збірник законодавчих актів, чиновницьких звітів, матеріалів адміністративних і наукових обстежень, уривків зі спогадів сибіряків-городян і грамотних селян, творів мандрівників і письменників. Більшість цих людей були очевидцями і учасниками подій, що відбувалися в Сибіру в XVII - початку XX ст. Інші автори судять про сибірської історії з матеріальних залишках минулого життя, за що дійшли до них письмовим, усним, образотворчим свідченнями.
Тексти документів згруповані у вісім глав по проблемно-хронологічним принципом. Взяті в комплексі, вони дають читачеві можливість скласти власне уявлення про минуле регіону, відповісти на важливі питання, що цікавлять багатьох сибіряків. Які народи жили на території нашого краю в XVII-XVIII століттях і чому деякі з них неможливо знайти на сучасній мапі Сибіру? Чи правда, що російські люди, розселившись в Північній Азії, з плином часу настільки пристосувалися до місцевих природних особливостей, так сильно змішалися з корінними жителями, що вже до середини XIX ст. склали зовсім новий «чалдонскій» народ? Чи сильно відставала Сибір в своєму розвитку від Європейської Росії до початку ХХ ст.? Чи доречно стверджувати, що вона була «країною тайги, тюрем і темряви», царством «напівдиких і справжнісінькою дикості» (це оцінки, які висловлювалися за радянських часів)? Якими звершеннями наших прадідів-сибіряків «приростала Росія» в давні часи і чим ми, сибіряки нинішні, можемо пишатися в історичній спадщині наших предків?
Укладачі хрестоматії постаралися так підібрати свідоцтва, щоб вони висвітили стан традиційної народної культури, повсякденного побуту і звичаїв сибіряків - «корінних» і «сторонніх», сільських і городян. На кінець XIX ст. усталені порядки почали руйнуватися, незвичні нововведення проникали в культуру і спосіб життя. Розпочата тоді модернізація суспільства теж знайшла відображення на сторінках хрестоматії.
Щоб вникнути в проблематику тієї чи іншої глави, потрібно обов'язково прочитати поміщене в її початку введення. У таких текстах включають опис значимість теми, йдеться про основні оцінках і судженнях, що існують в історичній науці і в суспільній свідомості, пояснюються принципи відбору матеріалів.
Перед кожним документом поміщені невеликі довідки про автора і обставин створення цього тексту. Після документа укладачі помістили питання і завдання - під рубрикою «Подумай і відповідай». Виконання завдань покликане допомогти учням уважно прочитати документи, проаналізувати історичні факти, зробити і аргументувати власні висновки.
В кінці кожного розділу сформульовані «Творчі завдання». Їх виконання передбачає роботу з комплексом текстів. Укладачі хрестоматії рекомендують школярам здійснювати таку роботу під керівництвом професійного історика. Підсумком виконання творчого завдання може стати історичний твір, виступ на науково-практичній конференції, створення експозиції в сімейному або шкільному музеї.
Оскільки посібник призначений в першу чергу не для наукової, а для навчальної роботи, правила публікації спрощені. Чи не обумовлюються купюри в тексті, крім пропуску слів всередині або в кінці речення (пропуск позначається трьома крапками). Деякі довгі тексти розбиті на декілька частин. Таким частинам, а також цілим текстам іноді подані заголовки в квадратних дужках, придумані укладачами хрестоматії. У квадратні дужки взяті також слова, вміщені упорядниками в текст документа для його кращого розуміння. Зірочками позначені примітки, зроблені автором документа. Цифрами пронумеровані примітки укладачів хрестоматії.
До уваги читачів пропонується п'ята глава хрестоматії - «Що в житті поколінь було побутом» (в газетній публікації назву змінено).

Володимир Звєрєв

Побут і традиції Сибіру

Сім'я селян-сибіряків.
Гравюра М. Гофмана (Німеччина)
за ескізом О. Фінша, зробленому в
Томської губернії в 1876 р

Ця глава хрестоматії присвячена опису традицій, характерних для культури і способу життя сибірського селянства в XVIII - початку XX ст.
Традиції - це такі елементи культури або громадських відносин, які довго існують, повільно змінюються і передаються без критичного ставлення до них з покоління в покоління. Століттями традиції грали роль основи, стрижня повсякденному житті народу, тому російське суспільство - принаймні, до «суцільної колективізації» рубежу 1920-1930-х рр. - деякі історики називають суспільством традиційного типу, а тодішню масову культуру - традиційною культурою.
Сенсом селянського життя була праця, вироблений силами членів сім'ї на «своїй» ріллі (юридично основна частина землі в Сибіру належала державі і його главі - імператору, але селянське землекористування до початку ХХ ст. Було відносно вільним). Землеробство доповнювалося тваринництвом, промислами.
Традиційними були і пізнання навколишнього середовища, «лад» сімейних і громадських взаємин, виховання і навчання дітей. Традиційною виявлялася вся матеріальна і духовна культура села - створений своїми руками предметний світ (знаряддя праці, поселення і житла, одяг і т.д.), які зберігаються в свідомості і «на серце» вірування, оцінка природних і соціальних явищ.
Частина народних традицій була принесена в Сибір з Європейської Росії в ході заселення цього краю, інша частина склалася вже тут, під впливом специфічних сибірських умов.
У дослідницькій літературі відбилися різні підходи до оцінки традиційної народної культури, сільського побуту Росії і, зокрема, Сибіру. З одного боку, вже в дорадянський період проявився, а в роботах радянських істориків став переважати суто негативний погляд на «патріархальщину, напівдикого і справжнісіньку дикість» (слова Леніна), нібито що панували в дореволюційній, доколхозной селі і заважали владі і інтелігенції село цю «окультурювати». З іншого боку, здавна існує і останнім часом активізувалося прагнення до милування старими народними традиціями, навіть до їх повного «відродження». Ці полярні оцінки як би намічають простір для пошуків істини, яка, як завжди, лежить десь посередині.
Для публікації в хрестоматії відібрані історичні документи, по-різному описують і пояснюють деякі сторони традиційної культури сибіряків. Цікавими є й погляди селян, і судження зовнішніх спостерігачів - вчених (етнографів, фольклористів) і дилетантів - місцевого лікаря і вчителя, дозвільного мандрівника і т.д. В основному ситуація представлена \u200b\u200bочима російських людей, але є і думка іноземця (американського журналіста).
Законними будуть питання сучасних читачів: чим культура і побут наших предків принципово відрізнялися від нинішнього буття? Що з народних уявлень, звичаїв та обрядів зберігає свою життєздатність в сучасних умовах, потребує збереження або відродження, а що безнадійно застаріло вже до початку ХХ ст.?
Навряд чи висвітлена джерелами картина допускає однозначні відповіді ...

Ф.Ф. Дев'ятов

Річний кругообіг трудової селянського життя

Федір Федорович Дев'ятов (бл. 1837 - 1901) - заможний селянин з села Курагинский Минусинского округу Єнісейської губернії. У другій половині XIX ст. активно співпрацював з науково-освітніми установами та органами друку в Сибіру.

[Візьмемо] середню сім'ю за кількістю робочої сили. Така сім'я зазвичай складається з домогосподаря-працівника, його [дружини], батька-діда і баби матері, сина підлітка від 12 до 16 років, двох дочок малолітніх і, нарешті, маленьку дитину. Такі сім'ї зустрічаються всього частіше. Сім'я ця круглий рік зайнята роботою. На сторонні заробітки тут ні у кого немає часу, а тому під час жнітва тут часто збираються помочи, які і відбуваються в святковий день.
Така сім'я, маючи 8 робочих коней, 2 сохи, 5-6 борін, може засівати 12 десятин. На покіс вона випускає 4 коси, на жнітво 5 серпів. При такому господарстві представляється можливим утримувати до 20 голів рогатої худоби, коней, кобил і молодяжніни-підлітків, всього 15 голів; овець до 20-30 голів і свиней 5. Гуси, качки, кури - це невід'ємна приналежність такого господарства. Рибний промисел хоча і існує, але вся риба витрачається будинку і в продаж не йде. Ловом риби звичайно займається старий батько або дід. Якщо він іноді і продасть частину риби, то хіба для того, щоб виручити кілька мідяків Богу на свічки.
Засівається 6 десятин житом і Яріца, 3 десятини вівсом, 2 десятини пшеницею; а ячменем, грец, просом, горохом, коноплею, всім разом 1 десятина. Картопля і ріпа сіються в особливих місцях. У роки середнього врожаю весь збір з 3 десятин жита, з 2 десятин вівса, з 1 десятини пшениці йде на домашнє споживання. Весь невеликий хліб теж залишається вдома. У продаж йде хліб з 3 десятин жита, з 1 десятини вівса і з 1 десятини пшениці. Всі інші твори господарства, як то: скотиняче і бараняче м'ясо, свинина, птиця, молоко, масло, вовна, пір'я та інше - все це йде на власне споживання в формі їжі або одягу та ін.
Торговці мануфактурними і дріб'язковими товарами і взагалі всіма селянськими потребами майже завжди є і покупцями хліба та інших продуктів селянського господарства; в крамницях селяни забирають різні товари за рахунком і платять продуктами господарства, хлібом, худобою тощо. Крім того, по віддаленості від міст, лікарів і аптек, тут розвинулася своя домашня самодопомога. Це не те, що лікування знахарів, а просто у всякої запасливий бабусі-господині є п'ять-шість настоїв, наприклад: настій перцівки, троелісткі, березової нирки, порезная трави ... і звіробою, а у більш запасливих камфорна примочка, свинцева примочка, міцна горілка , скипидар, м'ятні краплі, чілібуха, різні трави і коріння. Багато з цих лікарських речовин теж купуються з лавки.
Вози, сани, дуги, сохи, борони і всі потрібні знаряддя сільського господарства селяни роблять самі. Стіл, ліжко, простий диван і стільці теж робляться багатьма у себе вдома - своїми руками. Таким чином, всього витрати в зазначеній селянській родині до 237 р [ублей в рік]. Прихід грошима можна визначити до 140 р .; інше, отже, виплачується продуктами.
В рахунок приходу, а також і в витрата, що не внесено: хліб, що віддають за роботу натурою, наприклад, за шиття ... овчинних шуб, азям з домашнього сукна, взуття (багато з цих речей шиються будинку жінками, членами сім'ї), за пряжу вовни , льону, миловарні за варення мила та ін .; хліб вимінювати і на вапно для вибілювання стін. Муравление посуд, дерев'яний посуд, сеяльніци, судніца, корита, сита, решета, веретена, цівки доставляються переселенцями з Вятської губернії і теж вимінювали на хліб. Мена проводиться таким манером: бажаючий придбати посудину насипає її житом, яку і віддає продавцю, а посудину бере собі; називається це «осипной ціна».
Цим виражається майже весь річний кругообіг трудової селянського життя. Джерелом її є робоча сила. Прибуває в родині робоча сила, прибуває і збільшується розробка землі; збільшується посів хліба, скотарство; одним словом, зростає надходження та витрачання.

Дев'ятов Ф.Ф.Господарський побут сибірського селянина /
Літературний збірник. СПб., 1885.
С. 310-311, 313-315.

Примітки

1 помочи - колективна сусідська взаємодопомога. Церква не допускала роботи в свята, але жнивну час було дорого, і селяни обходили заборону, працюючи не в своєму господарстві, а на помочах.
2 десятина - основна дометріческая міра площі в Росії, рівна 1,09 га.
3 Житом і Яріца - в даному випадку - озимої та ярої житом.
4 азям- верхній чоловічий одяг, різновид каптана або кожуха.
5 муравление посуд - покрита глазур'ю.
6 цівка - дерев'яна трубка, деталь пристосувань для прядіння або ткацтва.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Які види занять були в селянському господарстві традиційними?
2. До якого типу (натуральне, ринкове, змішане) можна віднести описане господарство? Чому?
3. Що, на думку Ф. Дев'ятова, є основним «джерелом селянського життя»? На який характер селянського господарства вказує це твердження автора?
4. Чи існує в Вашій родині медична «домашня самодопомога»? З чого вона складається?

Н.Л. Скалозубов

Селяни милувалися на оранку ...

Микола Лукич Скалозубов - тобольський губернський агроном, видатний громадський діяч. В рамках Курганської виставки в вересні 1895 року він організував два конкурси орачів. В цілому в них брали участь 87 місцевих селян, які повинні були зорати виділені їм загони «скоро і добре».

перший конкурс

Оцінка [результатів оранки] надана була самим селянам, і депутати поставилися до свого завдання надзвичайно сумлінно. Якщо серед них виникали розбіжності, поле ретельно усіма знову оглядають, і в більшості випадків вироки були одностайні. Комісію супроводжували і деякі з орачів, що беруть участь в конкурсі, уважно прислухаючись до оцінки.
Результатів оцінки орачі чекали з нетерпінням; хвилювання деяких було дуже велике. Один старий підійшов до розпорядника і питає: «Що це, знати, моя оранка НЕ \u200b\u200bпоглянулась?» - «Так, старі люди кажуть, дрібно працюєш, краще треба орати!» Не кажучи ні слова, старий звалюється з ніг і лежить кілька хвилин в непритомності. Розповідають, що інший орач заплакав, коли довідався, що його рілля забракована.
У противность існуючій думці, що сибірський селянин женеться за продуктивністю орного знаряддя на шкоду якості роботи, виявилося зовсім протилежне: оцінювачі лучшею визнавали ту ріллю, де на загін доводилося більше борозен, і чудово те, що ця ознака з'ясовувалося останнім, тобто спочатку оцінювали ріллю по ретельності розробки землі, по глибині, і тільки потім вважали борозни.

другий конкурс

Кращою ріллю, як і в минулий раз, вважали таку, яка при найбільшій глибині видавалася більш вирівняні, з великим числом борозен в загоні, мелкоглибістою, без цілини, з прямими борознами і добре покритим стернею. Кращою ріллею, як і слід було очікувати, і за одностайною вироком селян, виявилася рілля, зроблена плугом Сакка. Селяни милувалися на цю оранку: на ріллі не видно було жодної соломини, грудки роздроблені так дрібно і пласти так добре прикривали один інший, що поле мало вигляд заборонених. Проте половина голосів комісії не [відразу] погоджувалася оцінювати ріллю цю вище відмінною сошного.
Плужную оранку оцінювачі не хотіли і порівнювати з сошного: «але ж це заводська соха, її куди хочеш пусти - добре зоре; нам люба своя соха: і дешева, а можна добре зорати ». «Хороша, та дорога - не для нас», - такою була відгук [про заводський «сохи»].

Скалозубов Н.Л.Звіт про [сільськогосподарської і кустарно-промислової]
виставці [в м Кургані] і каталог її. Тобольськ, 1902. С. 131-132, 134-135.

Примітки

1 плуг Сакка - сталевий плуг виробництва компанії «Рудольф Сакк» (Харків).
2 сошного оранка - в даному випадку - зроблена сибірської сохою з двома дерев'яними сошниками і відвалами.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Які критерії пред'являлися селянами при оцінці якості оранки?
2. Що в наведеному описі свідчить про серйозне ставлення селян до праці орача?
3. Чому селяни в повсякденній роботі віддавали перевагу сохи, а не плуга? Як цей факт характеризує їх господарський побут і менталітет (світорозуміння)?

Очевидці про сімейних хліборобських обрядах

Перша весняна оранка в Західному Сибіру в описі Ф.К. Зобнина

Філіп Кузьмич Зобнин - виходець з сибірських селян, сільський учитель, автор ряду етнографічних праць.

Рано вранці після сніданку або чаю стали збиратися на ріллю. Всяку справу треба починати з молитвою. З цього ж починається і оранка. Коли коні вже бувають запряжені, вся сім'я збирається в світлицю, зачиняють двері і перед іконами засвічується свічки. Перед початком молитви, за звичаєм, всі повинні сісти, а потім вже вставати і молитися. Після молитви в хороших сім'ях сини, які вирушають на ріллю, кланяються батькам в ноги і просять благословення. Перш ніж виїхати за ворота, часто посилають подивитися, чи немає де баби на вулиці. Поганою прикметою вважається, коли при такому важливому виїзді баба перетне дорогу. Після такої біди хоч назад вернутися ...
Так і роблять, якщо ще не виїхали з двору: знову йдуть в світлицю почекати і вже потім виїжджають.

Зобнин Ф.К.З року в рік (опис кругообігу селянського життя
в с. Усть-Ницинский Тюменського округу) //
Жива старовина. 1894. Вип. 1. С. 45.

Початок весняної сівби в Східному Сибіру в описі М.Ф. Кривошапкин

Прийшов час сіяти. Задумали завтра вирушити в поле. Починаються приготування. Перш за все йдуть неодмінно в баню і надягають чисту білизну; та хіба того, що чисте, - більш моральні чоловіки надягають білизну навіть абсолютно нове, з голочки, тому що «сівши хліба не проста справа, а про нього вся і молитва до Бога!» З ранку запрошується священик і служиться молебень. Потім розстеляють на столі білу скатертину і кладуть хлібину з сільнички, що приховані з Пасхи; засвічується перед образом свічки, моляться Богу; прощаються з домашніми; Якщо батько її справді сам їде, то благословляє дітей, вклонилися йому в ноги.
Після приїзду в поле закладають коней; а старший господар насипає зерно в торбу (тобто плетушку з берести або якихось прутиків) і залишає її біля ганку зимарки. Потім, як звичайно, все присідають поруч; встають; моляться на всі 4 сторони; старший відправляється розкидати жито, а інші розорюють. Зробивши цей, за їхніми словами, начин (початок), повертаються всі додому, де приготований вже обід і зібрані всі рідні. Залишається, якщо близько, послати за священиком, який повинен благословити і хліб, і вино і випити з господарем по першій чарці. Обід скінчився. Молодші члени сім'ї або працівники відправляються орати як слід; а найстарший проводжає гостей, насипає в мішки зерно і виїжджає сіяти.

Кривошапкин М.Ф.Енисейский округ і його життя.
СПб., 1865. Т. 1. С. 38.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Що спільного у господарських сімейних обрядах у селян Західної та Східної Сибіру?
2. Як дані обряди характеризують відношення селян до своєї праці? Чи є у описаних обрядів раціональна основа?
3. Які висновки про взаємини в селянській родині можна зробити на основі запропонованих джерел?

Джон Фразер

Ще не скоро російський селянин стане здатнийдо колонізаторської ролі

Джон Фразер - відомий американський журналіст, який відвідав Сибір в 1901 р Він виклав свої враження в книзі, перекладеної на різні європейські мови.

Ніде в Сполучених Штатах - адже Сибір часто називають новою Америкою - немає такого величезного простору прекрасної землі, як би створеної для хліборобства і чекає тільки рук людських, які б її обробляли. Однак мало надії на те, щоб Сибір працею одних тільки своїх мешканців приділила що-небудь зі своїх природних багатств іншим країнам. Такий стан триватиме, ймовірно, ще протягом декількох поколінь.

Сибірський селянин - поганий працівник

Безсумнівним визнаний той факт, що російський селянин - один з найгірших колонізаторів на всій земній кулі. Простий мужик прагне головним чином вдосталь наїстися і відкласти на недільний день кілька копійок, щоб мати можливість напитися.

Російський уряд щиро намагається, у міру можливості, полегшити долю переселенців. Так, воно виписує американські сільськогосподарський реманент і продає їх за дуже низькою ціною. Але куди тільки не заглянеш, усюди помічаєш, як мало витримки має переселенець. Перш за все, він, наприклад, не хоче жити [на хуторі] на відстані 3, 5 або 10 миль від сусідів, а прагне жити в селі або місті, якщо навіть відведений йому наділ знаходиться від них на відстані 30 миль. Обробляє він ділянку землі, сіє пшеницю, але несвоєчасно приступить до збирання врожаю і, таким чином, урожай наполовину гине. Жне він серпом, а тим часом частина пшениці пропадає від дощів. Про добриво грунту він не має ніякого поняття, не замислюється зовсім про майбутнє. У нього відсутня будь-яке бажання розбагатіти. Єдине його прагнення - як можна менше працювати. Принцип, яким він керується в житті, краще за все позначається відомим словом - «нічого». Це слово означає: «Мені, мовляв, все одно, не варто на це звертати увагу!» Інакше кажучи, воно висловлює поняття, які полягають в словах: флегматичність, байдужість, недбалість.
Звичайно, все переселенці - нащадки кріпосних; в особі їхніх предків людську гідність піддавалося превеликий приниженню. Не можна тому сподіватися в їхніх нащадках зустріти заповзятливих і самостійних людей; навіть в вираженні їх особи лежить печать приниження і байдужості.
Уряд усіма силами намагається виховати переселенців в такому дусі, щоб вони зрозуміли всю користь новітніх поліпшень в сільському господарстві і стали їх застосовувати. Але всі його старання не призводять до відчутним результатам ...
Цілком ймовірно, ще не скоро російський селянин стане здатний до колонізаторської ролі.

Убогий побут і низький рівень культури

Села тут мають дуже жалюгідний вигляд. Хатини побудовані з грубо обтесаних колод. Щілини між окремими колодами або дошками закладаються для захисту проти снігу і вітру мохом. В продовження зими подвійні вікна щільно закриті і забиті цвяхами, та й влітку не дуже часто вони відчиняються.
Російські селяни не мають жодного уявлення про гігієну. Вони не знають зовсім окремої спальної кімнати. На ніч вони на підлозі розстеляють шкури і подушки і сплять на них, не роздягаючись. Вранці тільки вони трохи змочують обличчя водою, мила зовсім не вживають.
Зрозуміло, що розваги цих людей, що живуть далеко від культурних центрів, дуже обмежені. Пияцтво тут звичайнісіньке явище, причому горілка часто трапляється вкрай поганої якості. У кожному селі є хлопці, які вміють грати на гармонії; під звуки її часто влаштовуються народні танці. Жінки не дуже привабливі: вони не володіють розумом, очі у них без будь-якого виразу. Єдина їхня мрія - придбати червону хустку, яким вони обв'язують собі голову.
Житла відрізняються жахливими гігієнічними умовами та смородом, але це не заважає їх мешканцям бути надзвичайно гостинними. Тим часом як селянські хатини мають жалюгідний вигляд, майже в кожному селі тут можна зустріти велику білу церкву з золотими або позолоченими куполами. Мужики простодушні, дуже релігійні і марновірні. Це - народ неотесаний і темний; пристрасті його самі первісні. Сибірський селянин ніколи не зробить сьогодні того, що можна відкласти на завтра. Але його переселили в багату країну, і є надія, що незабаром тут більше розвинеться культура, і тоді Сибір буде в змозі засипати своїми багатствами весь світ.

Глейнер А. Сибір, Америка майбутнього.
За твору Джона Фостера Фразера «The Real Siberia».
Київ, 1906. С. 15-17, 19-20.

Примітка

1 миля - англійська Неметричні міра довжини, рівна приблизно 1,6 км.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Чим відрізняється зроблена автором оцінка селянської культури від суджень, що містяться в попередніх документах? Чи можна вважати її абсолютно безперечною?
2. Яку роль в «вихованні переселенців» автор відводить державі, в чому вбачає причини неуспіху його діяльності?
3. Порівняйте опис поселень і жител сибіряків, зроблене американським журналістом, з описами, наведеними в цій хрестоматії і в підручнику з історії Сибіру. У чому можуть полягати причини такого разючого невідповідності оцінок?
4. Яке майбутнє обіцяв Джон Фразер Сибіру? Виправдався його прогноз через сто років?

С.І. турбін

Сибіряки до каші не мисливці ...

Коли я і ямщик увійшли в хату, господарі вже сиділи за столом і сьорбали щі; але так не подумає читач, що сибірські щі той же, що російські. Між ними немає ніякої схожості. У сибірських щах, крім води, м'яса, солі і товстої крупи, немає ніяких домішок. Класти капусту, цибулю і взагалі яку б то не було зелень вважається абсолютно непотрібним.
За щами пішов холодець, до якого подали незнайому нашому простолюду гірчицю, розведену квасом. Далі був не то щоб варений і не те щоб смажений, а скоріше парений порося, злегка просолений і дуже жирний. Четвертим блюдом був відкритий пиріг (растягай) з просолених щукою. У пирозі їли тільки начинку; краю і спідку є не прийнято. Нарешті, стало щось на зразок оладок з сиром, смажених в коров'ячому маслі.
Каші не було. Сибіряки до неї не мисливці, а гречаної крупи навіть не люблять. Хліб виключно пшеничний, але дуже кислий, і печена з рідкого тесту. Це був щоденний обід справного селянина. Квас, і навіть дуже хороший, в Сибіру можна знайти в кожному порядно побудованому будинку. Де печуть хліб з житнього борошна, там її завжди сіють на сито. Вживати решето вважається ганебним.
- Ми, слава Богу, не свині! - кажуть сибіряки.
- Як же таки полову ість, збережи Господи! - кажуть сибірячки.
За решітний хліб багато дістається новоселам, які мають до нього сильну пристрасть.

Турбін С. І.Старожил. Країна вигнання і зниклі люди:
Сибірські нариси. СПб., 1872. С. 77-78.

Примітки

1 Товста крупа - велика, не дрібне змолоти, обдирне.
2 полова - полова, хлібні колосся, від яких отвеяно зерно. У сита осередки були дрібніше, ніж у решета, тому просіяне борошно виявлялася чистіше, без домішки висівок і полови.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Чим відрізнявся обід в будинку заможного сибіряка-старожила від звичайної російської трапези (виділіть не менше п'яти особливостей)?
2. Чим відрізнявся решітний хліб від сіяного на сито? Чому, за словами автора, новосели воліли решітний хліб?

А.А. Савельєв

Навесні при розтині річки все поспішають вмитися свіжою водою ...

Зимові вози у заїжджого двору.
Гравюра з книги, виданої в Парижі в 1768 р

Записи прийме, звичаїв, повір'їв і ритуалів зроблені етнографом Антоном Антоновичем Савельєвим (1874-1942) в період заслання (1910-1917) в Пінчугской волості Єнісейського повіту Єнісейської губернії. У даній публікації вони згруповані тематично.

На промислі і на ріллі

Старий-господар ладнає «ятір» (вентелі) «на весну рибу йти промушлять». Щоб пройти в хату, доводиться переступити через розкладену по підлозі рибальську снасть. - «Не, хлопче, Етова не треба; ніковда не треба. Чи не йди через. Через це риба в нього не піде. Зіпсувати вентерь можна ».
При першому весняному лові ... першу ж спійману більш-менш велику рибу б'ють палицею і при цьому примовляють, б'ючи по рибі, - «потрапила, та не та, посилай мати та батька, бабусю та дідуся».
Бажано в день посіву вкрасти у кого-небудь що-небудь, хоча б, наприклад, серянка [сірник]. Урожай і сівши будуть вдалі.
Під час посадки [бульб] картоплі не можна їх їсти, а то кріт буде їх забирати і псувати.

Про природні явища

Як же, як же, хлопче, це вірно - пожежа від грози, це вже як не "Божа мілось». Так і кажуть - «горіти Божею Мілос». Ні, водою гасити таку пожежу ніяк не можна. Потім вже розгребти [золу] можна.
При граді і при грозі викидають на вулицю через вікно (д. Ярки) або через ворота (с. Богучани, д. Карабула) на вулицю ж лопату, якою садять хліб в піч ... або пічну костур, щоб швидше припинилося те й інше.
Навесні при розтині річки все поспішають вмитися свіжою водою - щоб здоровим бути.

Про домашніх тварин

Селянське житло вночі.
Гравюра з книги, виданої
в Парижі в 1768 р

Буває, що собака втрачає апетит. В д. Пінчуге, щоб вона їла, рубають їй кінчик хвоста, а в с. Богучанах одягають їй на шию ободок з Черемхова прутика, обмазані дьогтем, або ж просто «дехтярну мотузочку».
Корів випускають на волю незабаром після Пасхи. Старший член сім'ї виходить у двір і там обмазує смолою на зразок хреста двері хлівів, стаек і воріт, вимовляючи при цьому молитву. Уздовж тих воріт, через які випускаються корови, на землі він розстеляє поясок, що знімається з себе. Поклавши поясок і знову помолившись, він робить кілька напівуклін. Потім, ставши перед воротами, він «три раз» перегородить (перехрестить) їх. Тоді господиня [бере] в руки хлібину хліба, виходить за ворота і, відламуючи шматок за шматком, вабить корову - «тпрусі, тпрусі, молена, тпрусі, Іванівна, тпрусі» і т.д. Повз-йде корові вона дає шматок хліба. Так переходять всі корови одна за одною, переступаючи поясок, який розстеляється для того, щоб вони знали свій будинок, свої ворота. А господар слідом за йдуть коровами шепоче: «Христос з вами, Христос з вами!» - і хрестить одну за одною. День цей вважається Напівсвята і протягом його не покладається лаятися.

При будівництві н ового будинку

При виборі місця будівництва кидають жереб. Господиня з житнього борошна пече 3 невеликих «колобушка» хлібця. Ці останні випікаються раніше решти куховаріння. На наступний день, до сходу сонця, господар бере ці хлібці і кладе їх за пазуху, попередньо підперезавшись. Прийшовши на намічене місце, господар ... читає молитву; потім розперізується і стежить за кількістю що випали з-за пазухи хлібців. Якщо випадуть всі три хлібці, місце вважається вдалим і щасливим для оселився; якщо два випадуть - то «так-сяк», а один - зовсім погано - селитися не слід.
Коли підіймають «сволок» на щойно зведені стіни будинку, що будується, то надходять так. На «сволок», яка одним кінцем лежить на стіні, кладуть хлібину хліба, трохи солі і іконку; все прив'язують до сволока новим рукотерніком [рушником]. За піднятті сволока залишок дня вважається святковим.
За старих часів при будівництві хати під Обкладання [нижній вінець дерев'яних стін] завжди клали гроші в невеликій кількості, а під матню [сволок] третю частину того, що кладуть під Обкладання.
У житловому будинку не можна прорубувати вікно або двері - господар помре або буде взагалі велика втрата.

Хліб усьому голова

Е! Ширяючи, ти не теє, від моёво шматки не відкушуй і з чашки з моїй не пий. Ізурочішь, піди, хлопче. Мою всю силу через рот візьмеш. Знесилено мене.
Хліб відрізаною стороною або відламаною слід класти всередину столу. Так само точно не можна класти хлібину або калач вгору «нижній» [нижньої] кіркою. У першому випадку буде мало хліба, а в другому - на тому світі [чорти] будуть тримати догори ногами.
При розподілі в сім'ї [сімейному розділі] старший ріже хлібину житнього хліба на часточки по числу діляться або наявних в родині мужиків. Відокремлюється бере свою частину і відходить від столу. Баби розливають діжу і забирають свої частини.
За старих часів був звичай не руйнувати ввечері непочату хлібину хліба. Говорили, що «хлібина спить».
Хліб не можна тикати виделкою - на тому світі [чорти] самого на вилах будуть піднімати.

У сімейному побуті

Не можна дитину класти або садити на стіл - буде Уроса [вередувати].
Не можна дитину хапати за ноги - погано йому може бути - не скоро буде ходити.
Наречена йде під вінець - повинна під ліву п'яту класти срібну монету - значить, в заміжжі в грошах потребувати не буде.
Під час хвороби не можна знімати ту сорочку, в якій захворів, інакше хвороба не скоро пройде.
Померлому кладуть в труну кужіль, а іноді навіть чисте лляне волокно, щоб йому помягче лежалося в землі.

Релігія і церковні свята

Рассейскій народ молитовний.
А ми, челдони, їх [молитви] бозна. У нашій родині семеро людей, а Іван один тільки знат «Отче» і «Богородицю».
Після Великодня до Трійці не можна в вікно нічого викидати - там стоїть Христос, - «штоб не забився ево».
Увечері напередодні свят не можна помсти хату і викидати сміття з неї. Чи не буде багатства у господарів.
Не можна розтягуватися на лавці ногами до божниці - Бог силу відбере.
Всякий свято обов'язково починається напередодні із заходом сонця і закінчується також із заходом сонця. Переддень свята називається «вечерею».

Фольклор Приангарья початку XX століття // Жива старовина:
Журнал про російською фольклорі і традиційній культурі.
2000. № 2. С. 45-46.

Примітки

1 За іншими джерелами, сіяти належало не своїми, а чужими (подарованими або навіть «вкраденими») насінням.
2 Напівсвята- день, коли допустимі тільки легкі роботи або працюють тільки до полудня.
3 Матіца - рублена балка поперек всієї хати, на яку настилається стелю.
4 куделя- вичесаний пучок льону, пеньки, виготовлений для прядіння.
5 «Отче наш» і «Богородице Діво» - найуживаніші в селянському середовищі молитви.
6 божниця- шафа або поличка в передньому кутку чистої кімнати, куди ставляться ікони та інші предмети релігійного культу, кладеться Євангеліє.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Про які риси селянського менталітету свідчать описані повір'я і звичаї?
2. Яку самооцінку селянської релігійності містить джерело?
3. Чому перший вигін корів і підняття «сволока», як і початок оранки, сівби вважалися у селян особливими днями?
4. Які повір'я і звичаї збереглися в Сибіру до наших днів? Що про них знають Ваші батьки, бабусі і дідусі?

Поет-сибіряк В.Д. Федоров

про своїх предків

Василь Дмитрович Федоров (1918-1984) - російський поет. Народився в Кемеровській області. Довгий час жив в Сибіру.

Сибір, мій край,

Затьмарив всі краї,

О, золота каторга моя,

Притулок суворий праотців

безправних,

Де пансько-царських не було батогів,
Але лико нам неведомих личаків
З залізом кайданів пройшло

на рівних.

Народом нічого не забуто,
Що в життя поколінь
Було побутом.

Сибиряку сама жива даність
Вселяла і суворість, і гуманность.
Майже в будь-якій сім'ї сибіряка
Для втікачів вважалося справою

честі

На самому видному і доступному місці
Поставити на ніч глечик молока.
І, займану грішними устами,
Хрестили зашкарублими перстами.

Василь Федоров. З поеми «Одруження Дон-Жуана».

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Як зрозуміти - з історичної точки зору - слова: «Барський-царських не було батогів»; «Лико нам невідомих личаків з залізом кайданів пройшло на рівних»?
2. Чому поет називає надання допомоги збіглим каторжанам «справою честі» сибіряка?

Ф.К. Зобнин

Перед Великоднем ми з братом з церкви не виходимо ...

Великий четвер - на сьомий, останній,
тижні Великого посту

сільська церква
в Забайкаллі. Гравюра з книги
Г. Ленсделла, виданої
в Лондоні в 1883 р

Нам з братом ще напередодні говорили, щоб ми завтра раніше вставали: хто у Великий четвер встане до сонечка та обуётся, - той в році багато качиних гнізд буде знаходити.
Вранці в четвер щойно станемо - бачимо, що на божниці, близько ікон, варто хлібина хліба і велика різьблена дерев'яна сільничка: це четверёжний хліб і четверёжная сіль. Такий звичай, споконвіку століть заведений. Після Служби Божої за столом четверёжний хліб з сіллю їдять, але не весь: частина його йде худобі - лошадушкам, вим'ястим та овечушкам. З цього хліба Бог краще зберігає на цілий рік і худобу, і людей.

Велика субота - останній день
велікопостья напередодні Великодня

Вранці в цей день яйця фарбували і ділили. Нам, хлопцям, дісталося стільки ж, скільки і всім. Але це тільки спочатку. Скоро того й гляди мати або батько зі свого паю додасть. Після паювання всяк забирає свій пай до завтра, а завтра може витрачати, як кому заманеться. Нам, повним і безконтрольним господарям своїх паїв, звичайно, і в думку не входило скористатися ними напередодні: сім тижнів постив і кілька годин не додюжіл - ось вже ганебно.
Перед Великоднем ми з братом з церкви не виходимо. У церкві добре, і все нагадує нам, що свято свят недалеко: чистять свічники, наливають миски, вставляють нові свічки, возять ялинник та пихтовнік для церкви - все це тільки до Великодня і роблять. Все це захоплює наші юні серця, всього ми радіємо і радіємо.

Весняна рубання дров

Дроворуб - та ж жнива. Чи не нарубати до оранки - так зиму-то сирником і будеш топити. Ті, що постарше та сильніше, відправляються рубати дрова подалі від слободи, на Начева, тобто ночі на три - на чотири, а то й на тиждень. Хлопці порубають дровишек де-небудь недалеко: «все ж хоч на-осінь топити знадобляться». Дрова рубати весело. У лісі, дарма що ні зеленої трави, ні квіток немає, а поласувати можна: Березівка \u200b\u200b[березовий сік] побігла. Візьмеш туясок, підставити під берізку - в день-то, дивись, сповнений туяс накаплет. З маленьких берізок березовка не солодке, та й мало; треба Березівку цідити з великих беріз. Мама нам багато Березівки пити не давала: каже - «нездорово».

На посіві льону

Посів льону самий для нас цікавий. Годувати сім'ю - справа хлопи, а одягати мужиків - справа бабине. Тому при посіві льону сталося це звичаєм задобрювати мужиків тим, що в лляні насіння кладуть варених яєць. Тому ми і любимо сіяти льон. Батько висипає в козуб насіння, а з насінням яйце за яйцем вилітають: «робят, беріть». Прямо взяти та й з'їсти яйце не можна, потрібно його спочатку підкинути догори та сказати: «Вирости льон вище лісі стоячого».
Кажуть ще, щоб льон добре народився, потрібно сіяти його голяка, але ми це ніколи не пробували: соромно, говорити щось всі говорять, а роздягнись, так на сміх піднімуть.

Свята Трійця - неділю на сьомому тижні
після Пасхи

Жінка-старообрядка
з Алтаю в святковій
одязі.
Рис. Н. Нагорської.
1926 р

Увечері в Тройця молоді люди обох статей збираються на галявинку - так називається святковий збіговисько, що відбувається на березі річки Ниці. На галявинці дівиці і молодці, взявшись за руки і склавши кілька рядів, ходять один ряд за іншим, співаючи пісні. Це називається ходити в колі.
На галявинці ж грають караулом. Гравці діляться на пари і стають одна пара за одною. Один або одна з граючих стають на караул. Гра полягає в тому, що пари по черзі вибігають вперед, а стоїть на варті під час бігу намагається зловити їх. Якщо це йому вдається, то він разом з спійманим гравцем становить пару, а залишився стає на варту.
Одну з найнеобхідніших речей галявинки становить боротьба. Звичайно борці з верхнього кінця [селища] борються по черзі з борцями з нижнього кінця. Боротьбу ведуть тільки двоє, решта ж в якості цікавих оточують місце боротьби товстим живим кільцем.
Боротьбу завжди відкривають маленькі борці.
Кожен борець, виходячи в коло, повинен бути пов'язаний через одне плече і навколо себе опояскою. Мета боротьби полягає в тому, щоб впустити противника на землю 3 рази. Хто встигне це зробити раніше іншого, той вважається переможцем. Під час боротьби опускатися руками від голівки суворо забороняється.
Від маленьких боротьба поступово переходить до великих. Зрештою залишається наймайстерніший борець, якого ніхто не міг перемогти, і він, як кажуть, забирає коло. Унести коло - це значить отримати таку перемогу, яка служить предметом гордості не лише для самого борця, а й для всього «кінця» або села, до яких він належить.

Зобнин Ф.К. З року в рік: (Опис кругообігу
селянського життя в с. Усть-Ницинский Тюменського округу) //
Жива старовина. 1894. Вип. 1. С. 40-54.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

А.А. Макаренко

Вечірки і маскаради тривають з незвичайним пожвавленням аж до Водохреща ...

Олексій Олексійович Макаренко (1860-1942) - вчений-етнограф. Матеріали про побут сибіряків збирав в Єнісейської губернії (зокрема, в Пінчугской волості Єнісейського округу) в період заслання 1886-1899 рр. і під час наукових експедицій в 1904-1910 рр. Книга «Сибірський народний календар в етнографічному відношенні» вийшла першим виданням в 1913 р Опубліковані тут фрагменти датовані за юліанським календарем (за старим стилем).

Святочні маски ряджених сибіряків і російських сіверян, кінець XIX - початок XX в. З колекції етнографічного музею (Санкт-Петербург)

1-е [січень]. «Новій гот» (рік), він же «Васильєв день».
Напередодні, 31 грудня ввечері, сибірська сільська молодь обох статей ... буває зайнята ворожінням на улюблені теми - хто і куди вийде заміж, хто одружується, яку візьме дружину і т.п. У Пінчугской волості ... ворожба «на Новій гот» супроводжується співом «подблюдних» пісень за участю дівчат і «холостяжніка» (хлопців), які збираються для цього в одну з відповідних житлових хат. В цьому випадку пінчужане підтримують звичай жителів великоруських губерній Європейської Росії.
За один стіл більше десяти осіб (дівчат і хлопців) не сідає, щоб на кожну людину довелося б по одній пісні. Стіл покривають білою скатертиною; кожен з учасників, взявши шматок хліба, кладе його під скатертину перед собою; на подану тарілку складають десять кілець (потрібно добре знати свої кільця або класти на них «приметкой»). Тарілку закривають «натуго» хусткою; тоді співають пісню; перед закінченням її хто-небудь з не беруть участі в грі ... струснувши тарілку, виймає крізь шпаринку в хустці перше-ліпше кільце: чиїм воно виявиться, той і «завечает» на себе (загадує). Йому співають (мотив протяжний):

З цієї пісні впізнається, хто вийде заміж або одружиться. [По іншим пісням з'ясовується, в своєму селі чи в чужій належить знайти судженого; чи буде він багатим або бідним, чи стане любити; потрапить дівчина в дружне або «несогласліво» сімейство; чи скоро стане вдовою і т. п.]
Закінчивши «подблюдние» пісні, приступають до ворожінні. Тут я відзначу найбільш характерні форми сибірської ворожби ...
Одягнувши на безіменний палець правої ноги кільце, цю голу ногу купають в «ополонці» (ополонці). Одну палку ворожка, припустимо, кладе поперек ополонці, другою - «замикат» ополонку; тому одна палиця позначає «замок», інша - «ключ»; цим ключем повертають в ополонці три рази «проти сонца» і забирають додому; замок залишається на місці. З ополонки повертаються «взапеткі», примовляючи: «Суджений-ряджений, приходь до мене просити ключ від ополонки, коня напувати, кільце просити!» Який молодець прийде уві сні по ключ, той і нареченим буде. Так само ворожать хлопці собі наречених.
Дівчата одні ходять на тік або в баню, щоб «гумённий» або «банної» погладив підставлену навмисне для цього голу частину тіла: волохатою рукою погладить - до багатого заміжжя, і навпаки.
Дівчата і хлопці, зібравшись в один гурток, крадуть на час «білому кобилу» або коня, виводять на «расстаньyo» доріг, зав'язують їй очі мішком; а коли на неї сяде дівчина або хлопець, до трьох разів кружляють і відпускають на свободу: в який бік піде кінь, туди дівчина вийде заміж, а хлопець звідти Він візьме дружину.
У Новий рік, на зорі, «челядь» (діти) бігає по хатах поодинці або групами і «посеват» вівсом, як це відбувається і в Росії. Зерна кидають в «передній» або «червоною кут» (де образу - «Бога»), а самі співають:

Маленьких «сіячів», в яких бачать провісників майбутнього врожаю «хлібця» і нового щастя для людей, обдаровують ніж тільки можуть.
Увечері особи обох статей, від малого до великого, «машкаруютца», тобто маскуються, хто на що здатний, і відвідують хати або «бігають нарятчікам» з метою потішити господарів. У «відкупних» (найнятих) хатах затівають «Вечірки» або «вечеренькі» з «ігрішшам», тобто співом, танцем і різними іграми.
Але в Васильєв день (1 січня) на Ангарі «вечеренькі» намагаються закінчити до півночі (перших півнів), щоб уникнути відвідування так званих шілікунов (нечиста сила).
Було одного разу, за повір'ям пінчужан ... що на Вечірку, тривалу далеко за північ, прибігли чорти у вигляді маленьких людей на кінських ногах, в «голих парках» (тунгуська одяг), з гострими головами, і розігнали вечірку.
У наступні потім дні проводяться звичайні роботи; але вечірки і маскаради тривають з незвичайним пожвавленням аж до Водохреща. Цей звичай не є місцевий, сибірський, але також притаманний селянам Європейської Росії.

Макаренко А.А.Сибірський народний календар.
Новосибірськ, 1993. С. 36-37, 39-41.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Чому в молодіжному середовищі в старі часи таке серйозне значення надавалося різноманітним ворожіння?
2. Яку роль відігравала пісня в житті селянської молоді?

Н.П. Протасов

Поговоривши про те, про се, я переходив на пісню ...

Дізнавшись всіх співаків цього села, я звичайно просив господаря запросити їх до мене, як до любителю старовини і пісень, поговорити. Коли ж запрошені були, я заводив з ними розмову про їх господарстві, земельні наділи, сімейного життя і т.п., потім непомітно переходив до обрядів старовини і до пісні.
Спочатку розмова наш бував односкладово-натягнутим, а потім поступово пожвавлювався; коли ж я пояснював, що я сам селянин-сибіряк [за походженням], то ми швидко зближалися і після години такої відвертої бесіди ставали вже своїми людьми. Мені багато допомагали мої знання місць, сіл і населення, які я придбав протягом багатьох років, мандруючи по Сибіру пішки і на конях і зробивши до сорока п'яти тисяч верст.
Під час бесіди господарі пригощали нас чаєм і закускою, а якщо тут були дівиці, то і солодощами - цукерками та пряниками, якими я запасся в Верхньоудинську. Поговоривши про те про се, я переходив на пісню, причому починав сам співати старі пісні і доводити всю красу їх, з чим всі присутні зазвичай погоджувалися, особливо бабусі.
Якщо тут були дівчата, то люди похилого віку починали їх докоряти в тому, що вони не заучують старовинних пісень, а співають якісь «сорочі скоромовки». Користуючись цим, я намагався викликати їх на змагання, і пісня лилася рікою, спокійно, не вимучена, а чиста, світла, що виконується від надміру почуттів. Похваливши будь-яку з пісень, я просив повторити її для того, щоб завчити самому. У той же час рука моя, що тримає олівець, накидала пісню на папір, а при наступних повтореннях пісня виправлялася остаточно.
На фонографі я записував наступним чином. Коли зберуться співаки, то візьмеш фонограф і поставиш його на видному місці. Співаки, побачивши його, зацікавляться і почнуть запитувати, що це за машина. Коли ж скажеш, що ця машинка слухає людей і співає, і каже людськими голосами, то вони починають доводити неможливість цього. Тоді запропонуєш їм заспівати будь-яку пісню, вони охоче погоджуються, і фонограф пише.
Після кожного запису я звичайно переміняв діафрагму, фонограф співав, дівиці дізнавалися голоси один одного, і часто будь-яка зі співачок з подивом говорила подрузі:
- Слухай, Анюха: Дуняшка-то як виводить!
Через два-три години я вже в цьому селі користувався особливою довірою, і тоді співали по моєму бажанню все що завгодно. Всіх співаків і співачок я дарував срібними рублями, а однією старенькій, які заспівали мені шість духовних віршів, подарував два золотих.
У цю поїздку мною записано 145 мелодій, з яких духовних віршів - 9, причетом - 8, пісень весільних - 15, величальних - 3, обрядових: помочанскіх - 1, великодніх - 3, троицких - 3, хороводних - 9, танцювальних - 12, жартівливих - 2, проголосних - 60, рекрутських - 5, арештантських - 5, солдатських - 10.

Протасов Н.П. Як я записував народні пісні: Звіт про поїздку в Забайкаллі /
Известия Восточносибирского відділу Російського географічного товариства.
1903. Т. 34. № 2. С. 134-135.

Примітки

1 духовні вірші - твори народної поезії і музики релігійного характеру, виконувані в домашній обстановці.
2 причети- голосіння нареченої на весіллі про свою «дівочої волі», а також плачі над покійником під час похорону. Далі: пісні помочанскіе - виконувані учасниками помочей; троїцькі - звучать під час святкування Святої Трійці; проголосние - протяжні; рекрутські- призначені для проводів в армію новобранців-рекрутів, і т.д.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

Історичні перекази і легенди сибіряків

Про «царському посланці» на річці Чуні

Записано І.А. Чеканінскім в 1914 р в селі Видрін (Саввін) Нижньоудинськ повіту Іркутської губернії від старожила Миколи Михайловича Смоліна. Своїм предком і першим російським жителем Прічунья Смоліне вважали якогось Саву, давнього переселенця з Європейської Росії. При записи перекази І. Чеканінскій прагнув передати особливості мови «Чунарьов».

А було ето без мала двісті років, а то і в двісті НЕ складешь ... По Чуні-то жилі фсе АССА та трохи ясашного (тунгуси), її-то російськи і боялися, нихто не ходив на Чуну. А рас сарь [цар] посилаті посланець з містом тумен *. Ось пловёт посланець (а плив він з Удінський **), у ево лотка з окошочкам, так ешшо з ем плив помічник. Пловут вони, і допливли вони до [річкового] \u200b\u200bпорогу.
Посланець царської і каже: «Я, - каже, - боюся плисти, бо небезпечно, а піду я лучче берегом!» Пошол берегом, а сам в броні та заліз [залізом] закутий, а помічник ево сидить та пловёт. Ось тільки пошол царської посланець берегом, чуть-то (чудь, тунгуси) ево і давай угошшать з лукоф Тамара ***, фсево і вбила. Че-жо, у їх стріли наскрось звіра брали.
А помічник-то посланець царскова в віконце-то емя і каже: «Ви запомліте нашов саря, за посланець царскова вам будёт!» А оне і ево давай угошшать Тамара і ево вбили ****.
Апосля тово і давай самі себе тиснути: якою зрубає Лабаса, туди землі накладёт, подрежот стовпи, Лабаса впаде і придавить ево. Так оне багато перевели себе. Топер чуді-то ушь софсем мало, раніше-то виходили до нас [з тайги], а Топер че-то мене-жо [менше] виходять. Посля тово разу порок-ту [поріг] і став прозиватца Тюменец, битть што посланець-то з містом з тумен.
А Сава-то плив посля етова, да ладно плив, нихто ево, ані трохи (чудь) не чіпала. Плив він тожо з Удінський шукати гарне місце. Доплив до етова місця (до Саввін), та здеся і оселився, побудував хату, та ета вот від ево анбарушка залишилася. (М [ікандра] М [іхалич] показав рукою на стару, але не розвалену «анбарушку».) Товда ушь (у) крук ево російськи селітца стали.

* Г [ород] Тюмень, Тобольської губернії.
** Г [ород] Нижнеудинск, Іркутської губернії.
*** «Тамара» або «тамарук» - тунгуське назву стріли.
**** Це переказ схоже з численними сибірськими варіантами перекази про смерть Єрмака.

Чеканінскій І.А.Енисейские старовини й історичні пісні:
Етнографічні матеріали і спостереження за р. Чуні. - М., 1915. - С. 86-88.

Примітки укладачів хрестоматії

1 АССА та трохи ясашного - споріднений КЕТАМ народ Ассане (нині зниклий) і евенки, яких Смолін називає ясачної чудью, а Чеканінскій в поясненнях - тунгусами.
2 Лабаса (Комору) - господарська будівля на дерев'яних стовпах-палях.

Про відкриття Байкальського «моря»

Легенда записана в 1926 р фольклористом І.І. Веселова від Н.Д. Стрекаловского, 78-річного рибалки з села Велике Голоустное Ольхонского району Іркутської області.

Коли російські йшли війною на Сибір, то про наш море і поняття у них не було. Пробиралися вони за золотом в Монголію і, щоб пройти коротше, пішли прямо. Йшли, йшли і вийшли на море. Боляче подивувалися, запитують бурять:
- Откель тако море взялося? Як звати?
А буряти в ті часи як і що говорити по-російськи не знали, і «тлумача» на те у них тут не виявилося. Махають на море і кричать одне:
- Був-гал. Був-гал.
Це, значить, хоче він сказати, що вогонь тут був, а після вогню все провалилося і стало море. А російський знову зрозумів, що так у них море зветься, і давай писати в книгу: «Байкал». Так він [з цією назвою] і залишився.

Гуревич А.В., Еліасом Л.Є. Старий фольклор Прибайкалля.
Улан-Уде, 1939. Т. 1. С. 451.

Примітка

1 Після вогню все провалилося ... Легенди бурят і російських відбили виникнення озера Байкал в результаті катастрофічного розлому земної кори.

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Наскільки глибока історична пам'ять сибірських селян?
2. Які способи освіти географічних назв (топонімів) фіксує народна пам'ять?
3. Як народні перекази пояснюють причини зникнення народу чудь?
4. Які народи можуть ховатися за цим ім'ям?
5. Чи відомі Вам інші, більш правильні з наукової точки зору пояснення назви озера Байкал?

З народного словника Західного Сибіру

Народна метрологія

Знаряддя праці селян Наримського краю: 1 - соха, дерев'яна борона із залізними зубами, таратайка для вивезення гною з двору на ріллю, вила з залізними наконечниками і дерев'яна кирка для розкидання гною; 2 - клепця для лову лисиць і зайців; 3 - черкан для полювання на білок; 4 - пристосування для рибного лову: неводи, сміливо, перемети, морди, човни різного типу

Випряжь - час, який може виходити кінь в сохи без годування і перепряжкі.
Гон, переїзд - частина смуги ріллі в 10-20 сажнів, яку проїжджають сохою в один раз, не повертаючи її (Тобольський округ).
дель - 1) міра [рибальської] мережі в 1 аршин ширини, 1 сажень довжини; 2-3 поділи утворюють стовп (Тюменський округ); 2) частину мережі, яка припадає на частку кожного пайовика в зшивна невід.
загін- 1) частина поля між двома великими борознами; 2) Невеликий поздовжній ділянку землі приблизно в 75-125 кв. сажнів (5 х 15-25 сажнів). Це не цілком певна міра, вона застосовується для визначення приблизних розмірів майданчиків, засіяних льоном, коноплями, ріпою.
затоплено- час, поки топиться піч.
Істоплё - кількість дров, достатню для того, щоб затопити піч один раз.
кадь - міра сипучих тіл, дорівнює чотирьом пудовкам [см. ниже] або половині чверті.
колода - сукупність окладних зборів (подушне оброчні податі, приватна волостная повинність і збір на межування земель), ПлатиМО селянами. Крім окладних зборів, вони, як відомо, платять ще волосні, мирські чи сільські та інші. У Тобольської губернії розмір колоди коливається, залежно від місцевості, між 4 1/2 і 5 рублями з душі в рік.
копиця - купа сіна в 5-7 пудів; на півночі Тобольської губернії застосовується як міра луки: на душу відводять діляночки, з яких можна отримати приблизно рівну кількість копиць.
Ручна копиця в Тобольськ півночі дорівнює 3-4 пудам, жіноча, Коли прибиранням займаються жінки, - 3-3 1/2 пуда.
селянська десятина - міра землі в 2700 кв. сажнів, рідше в 3200 кв. сажнів або 2500 кв. сажнів, на відміну від казенної десятини в 2400 кв. сажнів.
селянська сажень- ручна сажень, на противагу друкованої. Селянська сажень буває двох пологів: 1) вона дорівнює відстані між кінцями двох горизонтально витягнутих рук; 2) відстані від верхньої поверхні ступні до кінця пальців витягнутої вгору руки.
ужинок - кількість снопів, яке можна натиснути з певної міри землі.
стодола - 1) сушильня для хліба, в якій роль печі грає яма; в останній джгут дрова. При дворядною коші в клуню входить близько 200 снопів ярого і
180-190 снопів озимого хліба, при однорядною - близько 150 снопів; 2) міра зернового хліба в снопах; стодола озимого в 150-200 снопів і ярового в 200-300 снопів.
Плёсо - видимий простір річки між двома її вигинами, які закривають від поглядів її подальший перебіг. Плесо служить як би мірою довжини в Тобольськ окрузі. Наприклад, якщо їдуть рікою і не знають числа верст, яке залишилося проїхати, нерідко говорять, що залишилося проїхати два плеса, три плеса і т. Д.
Пудовка - міра для хліба (зазвичай дерев'яна, рідше залізна), що вміщає близько 1 пуда. Раніше міряли зерновий хліб переважно цієї пудовкой; тепер переходять на більш точний ваговій пуд. Тому розрізняють - насипний пуд (Пудовка) і вешшій пуд, Або ваговій.
решето - міра розсади овочів в 50-60 рослин.
сніп - 1) пук зернового хліба; сніп конопель складається з чотирьох жмень; 2) міра ріллі в північній частині Тобольського округу; наприклад, говорять: «У нас землі на 300 снопів».
стіг - міра сіна в Тобольськ окрузі приблизно в 20 копиць; наприклад, говорять: «У нас покосу стогів на 20».
стовп - крім звичайного сенсу, ще означає: міра довжини полотна, рівна 2 аршинам. П'ять стовпів складають стіну полотна.

Народна теологія

Анділі-арханділі(Ангели і архангели) - добрі духи, що їх посилають від Бога. В одному уривку з духовного вірша про них йдеться:

Бог - 1) верховне істота, здебільшого невидиме; 2) будь-яка ікона, кого б вона не зображувала.
небо - твердий кам'яний звід над нашими головами. На небі живуть Бог і Угодники. Небо іноді відкривається або розверзається на одну мить, і в цю мить люди бачать червоне світло.
Веселка - кінцями п'є воду з річки і озер і піднімає її на небо для дощу. Плавати при з'явилася веселці вважається небезпечним: затягне на небо.
суд Страшної - буде в Єрусалимі, пуп (центрі) землі, туди зберуться всі народи землі, немов ті, хто, так і давно померлі. «На Страшному Суді Батюшко Істен Христос велить закрити всіх грішників дерном, щоб не [було] чутно ні голосу, ні зубного скирчіганія».
хмара - походження грому приписується Іллі-пророка. При кожному ударі грому прийнято перехреститися і сказати: «Свят, свят, свят! Пішли, Господи, тиху росу ». Вважають також, що за часами з хмари на землю падають кам'яні стріли, які розщеплюють дерева. Така дія стріли пояснюється переслідуванням диявола, який від неї ховається за різні предмети.
Царство Небесне - загробне вічне життя, якої удостоюються ... ті, які під час земного життя були старанні до відвідування храму Божого, читали або слухали слово Боже, дотримувалися пости, шанували батька, матір, дідів та бабусь. Крім праведного життя, Царства Небесного удостоюється той, хто в той час, «як відкривається небо», встигає сказати: «Пом'яни мене, Господи, у царстві Твоїм».

Найменування і оцінка людських якостей

Ветляность - загальний термін трьох якостей: привітність, ввічливість і балакучість. Ветлянуй людина - живий і балакучий, привітний.
випалу - пропаща людина, все промотавший і зробився здатним на будь-яку капость. Лайливе слово.
Гомоюн - старанний по господарству і сім'ї мужик. «Все-то клопочеться так намагається дядько Іван, [з] Дивися як славно він своє господарство налагодив!»
горлодер (або горлан) - крикливий, галасливий людина, яка намагається в суперечці верх взяти криком. Зневажливий термін.
спритне - кмітливий, винахідливий, кмітливий, розумний (який до всього може «дійти»). «Дійшло у нас дяк, - на всі руки майстер, гляди - до архірея дослужітса!»
Дурнічка - дурість, дикість, невігластво, неосвіченість, погані замашки, звички. «На вигляд-то він хороший, [так] з дурнічкой в \u200b\u200bголові: раптом ні за што, ні про што облаем [облає]».
справний - заможний.
користь - 1) вигода, прибуток, користь; 2) спрага наживи, жадібність до грошей. «Користь ево заїла: все йому мало, хоч обсип золотом!»
могутній (і могутнє) - 1) потужний, здоровенний, міцний, могутній (фізично). «[У] від ето мужик дак мужик: едрёний м'ясом і кісткою широкий, та Силенко Бог не обділив ... Таких Могутнє мужиків нонче пошукати»; 2) економічно сильний, справний, незалежний. «Едакому Могутнє господареві - податі-то наплювати [тобто легко виплатити] ».
Обиход - охайність, благоустрій господарське. «У їй золоті руки: Дивися, який ужиток в хаті у їй!»
Обіходка - старанна, охайна господиня.
обмін - лайливий епітет на адресу дітей, особливо немовлят. Чи означає: підмінений (чортом) дитина. В основі лежить таке повір'я, тепер уже мало ким прийняте: рис викрадає у деяких матерів дітей, що виявляють хороші задатки, а замість них підсовує власних, чортових, дітей.
Охреть - брудний, неохайний.
Очёслівий - важливий, знає і виконуючий правила хорошого поводження з людьми.
Послухмянний - слухняний, покірний. «Славний у їх хлопець: тихою такий да послухмянний».
Прокуратов - людина, яка дотепно смішить, веселий, балагур, жвавий на мову. «Ну і Прокуратов етот Васька, - як є весь обід прохохоталі через ево, - просто болони надірвали [тобто живіт захворів] ».
кута - сором'язлива людина; буквально - забивається від сторонніх в кут. Іронічний термін.
Фарт - удача; фартові дівчата - спритні і щасливі. Слова ці, ймовірно, занесені до Сибіру засланцями.
Ферт - буквально: людина, що стоїть у вигляді літери ферт. Взагалі ж означає: важливо пихатий, претензійний людина (як внутрішньо, так і зовні: по поставі, говору, погляду). «Вийшов новий писар до дівок на вулицю, став фертом. Фути-нути, сани гнути ... Знай, мовляв, нас міських! »
фря (Не відмінюється) - особа, занадто багато думає про себе, пихата, недоторка, задирає ніс. Зневажливий епітет, додається чоловікам і жінкам. Кажуть також «ФРЯ Іванівна».
шаромижниками - нероба з хибними нахилами. Зневажливий термін.

Патканов С.К., Зобнин Ф.К. Список тобольских слів і виразів,
записаних в Тобольськ, Тюменському, Курганском і Сургутском округах //
Жива старовина. 1899. Вип. 4.
С. 487-515;

Ціпами А. Говір російських старожилів населення
Північній Барабой (Каінского повіту Томської губернії):
Матеріали для сибірської діалектології //
Праці Томського товариства вивчення Сибіру.
Томськ, 1912. Т. 2. Вип. 1. С. 128-215.

Примітки

1 Стандартна саженьдорівнювала приблизно 2,1 м.
2 Один аршин відповідав приблизно 0,7 м.
3 Архірей (Правильно - архієрей) - вищий православний священнослужитель (єпископ, архієпископ, митрополит).

ПОДУМАЙ І ОТВЕТЬ

1. Чим народна метрологія відрізняється від наукової? Які причини появи першої та її існування в традиційному суспільстві?
2. Визначте особливості картини світу сибірських селян. Які риси християнського і язичницького свідомості в ній були присутні?
3. Які людські якості цінували селяни-сибіряки? Які властивості особистості сприймалися ними як негативні? Чому?

посміхнемося разом

Ось так «розмова»!

Знаєте, що називали в Росії «сибірським розмовою»? Звичку сибіряків в повному мовчанні годинами клацати кедрові горішки, прийшовши в гості або зібравшись ввечері на посиденьки.

Сибірський анекдот

Восени працівники-прііскателі виходять з золотих промислів. Багато - з великими грошима. Поки дійдуть до будинку, їх всюди зустрічають, як дорогих гостей, пригощають, обпоюють, обкрадають всяким манером. І навіть полюють на них, як на диких звірів.
І ось такий прііскатель, молодий ще хлопець, зупинився на ночівлю в одному селі. Господарі - старий і стара - зустріли його, як рідного: нагодували, напоїли і спати поклали. Вранці прііскатель вийшов покурити та свіжим повітрям подихати. Дивиться - старий-господар сидить на ганку і відточує великий ніж.
- Це на кого ж ти, дідусь, гостриш такий ножик? - запитав його хлопець.
- На тебе точу, милок. На тебе. Ось направлю його як слід і заріжу.
Тут хлопець бачить, що справи його кепські. Двір великий, заплот високий, щільний, ворота міцні на замку. Будинок на околиці. Почни кричати - нікого не докличешся.
А старий тим часом нагострив ніж - і на хлопця. А той, звичайно, від нього. З ганку на двір. Старий за ним. Хлопець від нього. Старий за ним. Стара з ганку спостерігає, як старий женеться по двору за хлопцем. Зробили один круг. Другий. На четвертому колі старий впав в повному знемозі.
Стара бачить це і починає вичитувати хлопця. І такий він, і сякий:
- Прийняли тебе, як рідного! Напоїли тебе, нагодували і спати поклали. А ти замість подяки - що робиш? Ах ти, сучий син! Дивись, до чого старого-то довів ...

Ростовцев І.На краю світу: Записки очевидця. М., 1985. С. 426-427.

видавництво:

Видавничий Дім «Перше вересня»

Виконала: Опутіна Е.Н.

Перевірила: Попова О.М.

Край і люди

За Уральськими горами в басейнах річок Об і Єнісей живуть ханти, мансі, селькупи і кети. Цей край називається Західним Сибіром.

На Півночі Західного Сибіру навесні і раннім літом сонце не заходить. Ця пора називається-білі ночі.

У Західному Сибіру понад дві тисячі річок і річечок. Найбільші з них-Об і її приток Іртиш. Ці річки судноплавні.

Клімат тут континентальний, зима довга і морозна, весна пізня, літо коротке, а осінь рання.

Дуже багато тварин і птахів. Самі головне з них - бурий ведмідь, якого називають господарем тайги, дикий північний олень, що приходить сюди з північної тундри, лось і цінні хутрові звірі.

Так само ліс багатий різними цінними породами дерев. Найцінніше дерево - сибірський кедр. Його міцна, м'яка і легка деревина є прекрасним будівельним і для виробів. Будинок з кедрових колод коштує сотні років, а в кедрової посуд не кисне молоко. Дуже корисні кедрові горішки. Йдуть в справу смола і коріння кедра: смолою смолять човна, а корінням як мотузками зшивають бересту, човни, нарти.

Так само є і берези. З них виготовляють дрова для грубки, віники для лазні, меблі, лижі, дьоготь, вугілля. З кори - берести - шиють полотнища для покриття куренів, роблять туеса, коробки. Мансі вирізують з березової деревини різні вироби. Для цього деревину попередньо виварюють в жирі, щоб вона не потріскалася. Навесні жителі п'ють сік. Цей сік можна використовувати як барвник, для цього його варять, і він стає помаранчевим і навіть коричневим.

Ягід в Західному Сибіру так багато, що їх збирають не руками, а спеціальними совками. Смородина, чорниця, малина, брусниця ... Господині печуть з них смачні пироги, варять варення, роблять соки. Так само багато грибів. Але корінне населення їх не їсть, вважають, що гриби - їжа оленів.

Корінні жителі Західного Сибіру говорять на мовах різних мовних сімей, але дуже схожі один на одного за типом господарства і за своєю культурою.

Ханти і мансі - народи угорської групи фінно - угорської сім'ї мов. Їх називають обских уграми (по імені річки Обь, біля якої вони живуть). У Європі, на річці Дунай, теж живуть Угри, дунайські. Колись предки дунайських угрів (угорців) жили на Південному Уралі, а потім частина їх переселилася на Дунай. Ханти - один з найчисленніших корінних народів Сибіру. Мансі в три рази менше, ніж Хант.

Селькупи - народ самодійського мовної групи. Їх найближчі родичі по мові і походженням живуть на Крайній Півночі Сибіру, \u200b\u200bце ненці, енці і нганасани. Селькупи живуть по берегах річок Об і Таз і дуже схожі на Хант і мансі.

Кети живуть на річці Єнісей і її притоках. Господарство і культура кетів теж схожі на хантийскіе і Селькупська, але мова у них особливий, він не має аналогій в мовах інших народів.

сторінки історії

Предками Хант, мансі, селькупов і кетов були стародавні племена, які жили в Західному Сибіру в епохи неоліту і бронзи, тобто в п'ятому - третьому тясячелетіі до н.е. Вони займалися полюванням і рибальством, харчувалися м'ясом убитих звірів і рибою, одягалися в одяг зі звіриних шкур і риб'ячої шкіри. Влітку пересувалися на човнах, а взимку на лижах і собаках. Жили вони в землянках, все начиння робили з дерева, кори дерев, кістки, хутра. Жінки також ліпили з глини посуд і прикрашали її геометричним орнаментом, схожим на сліди звірів і птахів, а також ліпними фігурками звірів і птахів.

Одяг

У чоловіків взимку - хутряна глуха (без різних застібок) одяг - малиця. Її шиють з оленячої шкури з коротким ворсом хутром всередину. Зверху надягають таку ж пряму і широку сорочку з яскравого ситцю. Коли відправляються на оленях в далеку дорогу, зверху надягають ще сокуй. Сокуй - це теж глуха, довгий одяг прямого крою, розкльошена донизу. Він шиється з хутра оленя, якого вбили взимку, ворс у такого хутра довгий. У соку є капюшон і пришиті до рукавів рукавиці. У такому одязі можна навіть ночувати на снігу ... Неодмінна приналежність чоловічого костюма - пояс, до якого пришивають прикраси, вирізані з кістки. До поясу підвішують піхви з ножем, а мисливці ще й різні шкіряні мішечки і дерев'яні футляри з боєприпасами.

Жінки взимку носять широкі і довгі шуби з оленячого хутра, внизу облямовані смугою хутра з довгим ворсом. Поділ, підлоги і рукава такої шуби прикрашені смужками хутряний мозайки, кольорового сукна, розшиті бісером. Для мозайки в основному використовують геометричний орнамент.

Зимове взуття - це високі чоботи з оленячого хутра з коротким ворсом. Чоботи зазвичай прив'язують до поясу шкіряними зав'язками, чоловічі чоботи перев'язують ще й нижче колін шнурками з кольорової вовни. Як і шубу, їх прикрашають хутряної мозаїкою і смужками кольорового сукна, вставленого в шви. У зимові чоботи надягають хутряні панчохи (хутром всередину).

Чоловіки взимку накривають голову капюшоном, а жінки хустками. Особливо люблять великі і кольорові, з пензликами. Деякі жінки вважають за краще шапки- капори з хутра оленя, рисі або песця, теж прикрашені хутряною мозаїкою або сукном.

Для шиття хутряного одягу і взуття, нитки роблять з висушених сухожиль оленя.

Чоловічі сорочки та жіночі сукні ситцеві або сатинові прямого крою, з розрізом і застібкою на грудях, вони були по коміру, на манжетах і по подолу прикрашені аплікацією або шиттям з бісеру. У деяких місцях поверх сукні жінки одягали сатиновий халат. Халати шили з сатину і сукна яскравих забарвлень і прикрашали їх аплікацією, бісером, металевими бляшками, їх носили навесні і восени як пальто.

На руках жінки носять плоскі кільця зі світлого металу - іноді по кілька штук на кожному пальці.

Навесні і восени теж носять чоботи, тільки із замші. З розмальовують коричневими візерунками соком берези або відваром з кори модрини. Перед тим як надіти такі чоботи, ноги обгортають сухою травою, яку заготовляють на всю сім'ю жінки. Взуття із замші дуже легка і швидко висихає.

Жінки люблять також шкіряні туфлі, розшиті кольоровим бісером. Їх носять з довгими носками, пов'язаними їх фарбованої собачої шерсті.

кухня

Дуже люблять рибу. Їдять її в будь-яких видах. Поширена їжа - вуха. Їдять її так: рибу дістають з котла великою дерев'яною ложкою і викладають в невелике корито, видовбані з дерева, а бульйон розливають в гуртки, і їм запивають рибу.

Також їдять - супи, котлети, м'ясо, горіхи, ягоди, каші, млинці. Традиційна страва - ягоди з риб'ячим жиром.

Рибу, м'ясо, ягоди, горіхи заготовлює вся велика родина або навіть кілька сімей родичів. Цей звичай зберігся з давніх-давен, коли мисливці і рибалки жили дуже великими сім'ями, разом з одруженими синами. Поступово сім'я стала менше. Зараз, коли сини одружуються, вони відокремлюються і живуть самостійно. Зараз зазвичай з батьками живе лише молодший син зі своєю родиною. Але споріднений зв'язку зберігаються.

У сім'ї загальними є житло, господарські споруди, великі рибальські мережі, великі човни для переїздів. Розмір продовольчих запасів в родині визначає старша жінка. Надлишок продуктів віддають родичам, в першу чергу старим, самотнім або багатодітним. Якщо риби або м'яса не вистачає, їх можна позичити в сусідній родині. За неписаними законами повертати їх не потрібно, а ось якщо позичають продукти, куплені в магазині, то їх неодмінно повертають. У родині загальними вважаються м'ясо і риба, а ось чай, цукор, хліб та інші готові продукти кожна сімейна пара купує для себе окремо. У кожної господині є свій стіл і своя посуд. Батько і його одружений син разом володіють оленями, будинком, коморами, пастками, човнами, але у кожного свої рушниці і інструменти, окремо вони здають здобуту хутро і витрачають гроші.

Власністю жінки в родині за традицією є служіння нею піч для хліба, а також її придане, в тому числі олені, берестяні вироби, швейні приналежності. У мансі жінка раніше володіла усією одягом і взуттям, яку вона пошила, в тому числі чоловічий.

Ханти і мансі в сім'ї один одного називають не по іменах, а термінами спорідненості: син, молодший син, старша дочка, батько, мати, і т.д. Це збереглася традиція, пов'язана з давніми уявленнями Хант і мансі про душу. Колись вважалося, що душа померлої людини відроджується в новонародженого родича і ідентичному імені. Дитині давали ім'я померлого, але зверталися до нього по терміну спорідненості того, хто помер. Тому траплялося, що тітка, звертаючись до своєї племінниці, називала її матір'ю, тому що дитині дали ім'я її померлої матері. Віра в переселення душ давно зникла, а традиція називати один одного терміном споріднення залишилася.

Звичаї, обряди, свята

Багато років були давні форми релігій (тотемізм, промисловий культ, культ ведмедя). Ведмідь вважався предком великих родових груп, йому приписувалися різні надприродні властивості: він відроджувався після смерті, розумів людську мову, міг дізнатися будь-якого свого "родича" - людини. Медведя не можна було вбивати, є його м'ясо, використовувати його шкуру. Медведя називали термінами спорідненості: дідусем, братом і т.д. Згодом заборона вбивати ведмедя був знятий, і головною турботою мисливців було відвести від себе провину за вбивство. Убивши ведмедя, мисливці говорили йому: "Ну, дідусь, підемо до нас в гості, ми тебе роздягнемо і посадимо на почесне місце". Коли з ведмедя знімали шкуру (роздягали), все голосно крякали по-воронячі, щоб збити ведмедя з пантелику. Потім шкуру клали на почесне місце, і кожен приносив "гостю" подарунок - монетку, стрічку, хустку. Коли варили ведмеже м'ясо, кістки розбирали по суглобах і потім разом з черепом ховали. Це повинно було допомогти ведмедю відродитися. М'ясо їли паличками, щоб до нього не торкатися руками. Після трапези всі учасники "очищалися": обливали один одного водою або обсипали снігом. Такими ритуальними діями супроводжувалася кожна вдала полювання на ведмедя.

Поступово релігійний сенс цієї церемонії втратився, і окремі її елементи перетворилися в розважальні номери, обов'язкові на будь-якому святі, зокрема з приводу вдалого полювання. У кожному селищі і сьогодні є три-чотири "артиста" - неодмінні учасники подібних уявлень. Ось наприклад одну з вистав: Увечері до будинку мисливця, який убив ведмедя, прийшли всі жителі - мансі. У кімнаті на столі шкура ведмедя була згорнута так, що здавалося, ніби спить живий ведмідь, голова якого лежить на лапах. Перед ним стояло угощеніе- чарка горілки, цукерки, печиво у вигляді лося, оленя: гість є гість. УУ столу сиділи мисливці і керівник свята-старий. Учасники свята шумно розсідалися, збуджено обговорюючи гідності убитого ведмедя. Але ось все замовкли: в будинок увійшов чоловік в берестяної масці з довгим носом. Він виконав пантоміму "Мисливець вбиває ведмедя". Наступний артист, теж в масці, під музику співав про життя ведмедя в лісі. Далі слідували сценки комедійного і сатиричного характеру з життя мисливців і рибалок. Було зрозуміло, що артисти висміювали когось із присутніх. Сценки перемежовувалися танцями. Жінки танцювали в яскравих сукнях. Свято тривало кілька днів.

Вище, музика, політ!

Пол гуркоче,

Пол регоче,

Під ногами пів

Голосніше, друже!

Ширше коло!

подивися,

В сорочці червоною

вийшов парень-

Сокіл ясний!

На обличчі у хлопця маска.

Ось він тупнув, як ведмідь.

Це ж вам-ведмежа танець!

Треба йти і ревіти.

похоронний обряд

За старих часів вважали, що в кожній людині було кілька душ. Коли людина помирала, з дерева або металу робили його подобіе- маленьку ляльку, де нібито жила одна з душ померлого, чекаючи переселення в будь-якого новонародженого. Ляльку зберігали в будинку померлого 4-5 років. Інша душа переходила в загробний світ, який мало чим відрізнявся від земного. Цією душі потрібен був такий же, як і за життя людини, будинок і всі інші речі. Дрібні речі клали в труну (іноді замість труни використовували човен), більш крупние- в могилу, а решта навколо будиночка на могилі. Т.ч., разом з померлим на кладовищі відносили все його речі-й одяг, і предмети побуту і праці-луки, стріли, навіть старенькі рушниці. Якщо людина помирала на чужині, ховали його одяг і речі, щоб душа могла жити біля рідного селища.

Родичі ховають своїх померлих в одному ряду. У кожному такому ряду є місце для багаття, навколо якого все рідні збираються на поминки.

Весільний обряд

Весільні обряди в старовину зводилися до сватання, під час якого батьки нареченого і нареченої домовлялися про калиме- платі за невесту- і весільний бенкет.

Сватання тривало багато днів, іноді тижнів. Свати приїжджали в будинок нареченої по багато разів. Калим платили батькам нареченої грошима, оленями, тканинами, залізними предметами - котлами, сокирами, ножами. Якщо калим не було чим заплатити, дівчину викрадали.

Одна літня хантийка розповідала як її видавали заміж. Одного разу її батьки отримали від хантийського сім'ї з далекого селища подарунок-хустку. Це означало, що батьки нареченого вибрали йому наречену і скоро пришлють сватів. Батько дівчини хустку взял- значить він був готовий прийняти сватів.

Через кілька днів до будинку під'їхала оленяча упряжка. Пролунав стукіт палиці. Це сват стукав у двері різьблений палицею, оберненої хусткою. Сват з батьками нареченого увійшли в будинок, стали заговорювати з батьками нареченої, але ті за звичаєм мовчали. Кілька разів приїжджали свати, привозячи в подарунок то вино, то сокира, то хустку. Нарешті домовилися про калим. Це був калим середнього розміру-2 оленя, сукно на халат нареченій і 20 рублів.

Після сватання в будинок прийшов наречений і сіл спиною до нареченої, яка сиділа в запоні в новій сукні. Вона його побачила вперше.

Тим часом накрили стіл для весільного бенкету. Сват, батьки, родичі нареченого і нареченої пили вино, чай, їли і частування, приготоване рідними нареченого. Потім наречений і наречена за столом випили чай з одного блюдця.

Під час весільного бенкету наречена закрила хусткою обличчя, щоб її не побачили старші родичі чоловіка, які не могли з нею одружитися, якби вона стала вдовою. Зате від молодших родичів чоловіка вона особа не закривала. Вона знала, що, якщо вона стане вдовою, на ній одружується молодший брат її чоловіка, навіть якщо у нього є дружина і діти. Цей стародавній звичай був продиктований нормами родової моралі. Завдяки йому діти і майно померлого залишалися в роді, а сім'я отримувала годувальника.

Весільний бенкет тривав 2 дні. Потім весільний поїзд- кілька оленячих упряжек- відвіз наречену в село нареченого. Так вона стала заміжньою жінкою.

день рибалки

Цікаво і весело проходить День рибалки в селищах Хант на Обі. На березі річки збираються сім'ї рибалок, йде народне гуляння. Тут і традиційна юшка, і пироги з рибою. На реке- гонки на легких човнах, змагання рибалок. Звучать національні пісні, танцює молодь.

Народна творчість

Незвичайність творчості місцевих жителів, їх тонкий смак проявляється в оздобленні одягу, взуття, головних уборів, посуду. Це хутряна мозаїка, мозаїка з сукна, аплікації з тканини, шиття та плетіння з бісеру, шиття оленячим волоссям, вироби з берести і малюнки на них, різьблення по дереву.

Бісерним шиттям прикрашають і шуби, і сукні, і взуття. Прості геометричні орнаменти, але сміливі поєднання кольорів. Орнамент не тільки геометричний, але і включає умовну сімволіку- зображення птахів і тварин.

Вироби з хутра теж дуже привабливі.

Своєрідно і музичне мистецтво народів Західного Сибіру. У них є цікавий, дуже простий і древній музичний інструмент тумран або варган. Це вузька кістяна пластинка з прорізаним язичком. Тумран видає оригінальні низькі звуки. На ньому грають тільки жінки. Інший жіночий музичний інструмент схожий за формою на скрипку. У нього одна або дві струни, а смичком служить маленький лук з натягнутим пучком кінського волосся.

Чоловічі музичні інструменти тільки струнні. Один з них нагадує слов'янські гуслі. Він зроблений у вигляді човна з якщо або ялиці. Зверху човен накрита дошкою, на якій натягнуті 5-6 струн їх сухожиль оленя або лося. Музикант тримає його на колінах, перебираючи струни пальцями. По- хантийського ці гуслі називаються "грає дерево", а Мансійську назва походить від глагола- дзвеніти.

Особливо цікавий інструмент типу арфи. Його форма нагадує птицю - лебедя або журавля, тому його так і називають. Від шиї до спини птиці натягнуті від 9 до 13 мідних струн.

Давнім і багатим є фольклор Хант, мансі, кетів і селькупов. Народна пам'ять дбайливо зберігає казки про тварин, старих обрядах, знаряддя праці. Багато дійшли до нас традиції можна пояснити тільки завдяки фольклору. Наприклад, коли в сім'ї народжується дитина і йому дають ім'я, чоловік при цьому не присутній, йому не можна. Чому? Про це можна дізнатися з старовинної мансійській казки "Звідки земля почалася":

"Дві птиці-велика гагара і маленька гагарка хотіли дістати землю з дна моря. Велика гагара довго пірнала, але дна не дістала. Тоді маленька гагарка пірнула. Пірнала, пірнала, теж нічого не дістала.

Давай разом пірнемо! - каже великий гагари маленька гагарка.

Пірнули разом. Пливли, пливли, дихання не вистачило, тому повернулися. Подихали трохи і знову пірнули. Глибоко опустилися, але до дна не дістали. Віддихалися і в третій раз пірнули. Довго спускалися, нарешті досягли дна, взяли шматочок землі і пустилися в зворотний шлях. Дуже довго гагари були під водою. Тому, коли піднялися наверх, у великий гагари з грудей потекла кров. Тому тепер у гагари груди червона. У маленькій гагарки кров потекла з потилиці, і тепер у всіх гагарок потилицю червоний.

Землю птиці поклали на воду. Почала земля рости ...

Пройшло багато часу. Дочка Духа неба пішла до свого батька і сказала:

Тепер людини зробити треба ...

Покликав Дух неба свого брата, Духа нижнього світу, і велів йому зробити людину. Той зробив сім глиняних фігурок і приніс братові. Сказав Дух неба:

Віднеси цих глиняних людей сестрі нашої, Матері землі. Нехай вона їх оживить.

Відправився Дух нижнього світу до Матері землі і сказав:

Сестра, зможеш ти цих людей оживити?

Пожвавлю, - відповіла Мати землі, - тільки ти звідси йди.

З тих пір, коли люди на світ з'являються, чоловіки повинні йти ".

співоча традиція

(Іркутська, Кемеровська, Курганська, Магаданська, Новосибірська, Омська, Томська, Читинська область, Алтайський і Краснодарський край)

Тут виявляється схожість з Уральської традицією:

· Низький окающій розспів

· Малорухлива нижня щелепа

· Грудне резонирование. Головне звучання нагадує звучання ріжка, а часом звучання дитячого голосу.

Народи Сибіру:
національні традиції

Сибір - це величезна територія в Росії. Вона простягається від Уральських гір до хребтів Тихоокеанського узбережжя, В Сибіру живуть люди різних національностей: росіяни, буряти, якути, татари, хакаси, ханти, евенки і представники багатьох інших народів ....

Народи і заняття

Всього в Сибіру проживає близько 36 корінних народів. На півночі - оленярі долгани і енці, на заході - рибалки ханти і мансі, мисливці селькупи і оленярі ненці, на сході - оленярі і мисливці евенки і евени. Народи південної Сибіру здавна займалися землеробством і скотарством. У центрі Сибіру знаходиться величезна територія - Якутія - батьківщина північних конярів. З ХVII століття сибірські землі стали освоювати російські, українці, білоруси та інші так звані великі народи Росії.

усні традиції

У корінних народів Сибіру не було писемності. Все, що вони хотіли передати, - розповідали усно. Казки, легенди, пісні, повчальні і веселі історії слухали вечорами, зібравшись в одному будинку або чумі. Навіть в звичайному житті було прийнято говорити красиво, образно. Евенк про світанку може висловитися так: «Ранкова зірка померла», а про дощ: «Небо сльози ллє». Живуть на вічній мерзлоті якути мають десятки слів для назви снігу.

Що потрібно для життя

Суворі умови змусили жителів півночі Сибіру придумати теплий одяг з оленячого хутра - малиці. Її розшивають красивими візерунками.

Конярі шиють одяг з широкими полами. Морські мисливці - непромокальні накидки з кишок тварин. Були у деяких народів плащі і шапки з шкурок птахів. Зараз такі наряди можна побачити тільки в музеях. А ось яранги і чуми жителі Півночі використовують до сих пір. Але сьогодні сучасні технології з'єднуються з цими давніми традиціями: в чумі можна побачити супутниковий телевізор, а оленевод орієнтується в тундрі за допомогою GPS - навігатора.

Малому народу, що живе в оточенні великого, важко зберігати свої традиції. Щоб захистити зникаючі культури цих країв, були створені спеціальні школи, де дітей вчать не тільки російською, а й на місцевих говірками.

чари

У Сибіру живуть люди різних вір, але у кожного народу збереглися обряди і свята тих часів, коли ще вірили в багатьох богів і духів. Духи жили всюди: в деревах, каменях, озерах і навіть в іграшках. Особливою пошаною користувався чоловік, який міг говорити з духами - шаман (чи кам). Він бив в бубон, закликав духів і домовлявся з ними про здоров'я, удачі, гарній погоді. І зараз в глухих куточках Сибіру можна знайти потомственого шамана, який лікує або пророкує майбутнє за допомогою потойбічних сил.

Традиційна кухня

Блюдо із зерен - талкан - було відомо багатьом кочовим народам. На Алтаї їдять його і зараз. Щоб приготувати смачний і дуже корисний талкан, потрібно пророслі зерна ячменю чи пшениці підсмажити на сковороді, розтерти в ступі або розмолоти в кавомолці і з отриманої муки зварити кашу. А можна, змішавши борошно з медом, приготувати халу.

фольклор

Тувинські пісні - гордість всієї Росії. Виконуються вони горловим співом. Співак одночасно співає двома або навіть трьома голосами. У героїчних переказах є історії про стародавніх богатирів, які могли співати, як тисяча осіб.

Які різні народи населяють Росію! Але всіх їх пов'язує в єдину родину спільна Батьківщина, взаємна повага і дружба.

ШЛЮБНІ ЗВИЧАЇ калим - ціна за наречену, один з видів компенсації за дружину. У лісових юкагиров, чукчів інших народів крайньої Північно - Сходу спочатку існували бескалимние шлюби. Розмір калиму і порядок його сплати визначалися на переговорах під час сватання. Найчастіше калим виплачувався у вигляді оленів, мідних або залізних котлів, тканин, звіриних шкур. З розвитком товарно-грошових відносин частина калиму могла бути виплачена грошима. Величина калиму залежала від майнового стану сімей нареченого і нареченої.

ШЛЮБНІ ЗВИЧАЇ левират - шлюбний звичай, за яким вдова була зобов'язана або мала право вийти заміж за брата свого померлого чоловіка. Був поширений у більшості народів Півночі. Право на дружину померлого старшого брата належало молодшому, а не навпаки. Сорорат - шлюбний звичай, згідно з яким вдівець зобов'язаний одружитися на молодшій сестрі або племінниці померлої дружини.

ОСЕЛІ Житла народів класифіковані на основі різних критеріїв: за матеріалами виготовлення - дерев'яні (з колод, дощок, обтесаних стовпів, жердин, колотих плах, гілок), корьевие (берестяні і з кори інших дерев - ялини, ялиці, модрини), повстяні, з кісток морських тварин, земляні, глинобитні, з плетеними стінами, а також криті оленячими шкурами; по відношенню до рівня землі - наземні, підземні (напівземлянки і землянки) і пальові; по плануванню - чотирикутні, круглі і багатокутні; за формою - конічні, двосхилі, односхилі, сферична, напівсферична, пірамідальні і усічено-пірамідальні; по конструкції - каркасні (з вертикальних або похилих стовпів, покритий зверху шкурами, корою, повстю).

КУЛЬТ ВОГНЮ Вогонь - головна сімейна святиня - широко використовувався в сімейних обрядах. Домашнє вогнище прагнули постійно підтримувати. Під час перекочівель евенки перевозили його в казанку. Правила поводження з вогнем передавалися з покоління в покоління. Вогонь вогнища берегли від осквернення, забороняли кидати в нього сміття, шишки ( «щоб не заліпити бабусі смолою очі» - евенки), стосуватися вогню чим-небудь гострим, лити в нього воду. Шанування вогню перейшло і на предмети, що мають з ним тривале зіткнення.

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ Евен v Не можна ходити по вогню. v 2. Вогонь багаття можна колоти, різати гострими предметами. Якщо не дотримуватися і суперечити цим прикметам, то вогонь втратить силу свого духу. v 3. Свою старий одяг, речі не можна викидати і залишати на землі, а треба знищити речі шляхом спалювання. Якщо не дотримуватися цих правил, то людина завжди буде чути плач своїх речей і одягу. v 4. Якщо береш у куріпок, гусей і качок яйця з гнізда, то обов'язково два-три яйця залишай в гнізді. v 5. Залишки видобутку не можна розкидати на тому місці, де ти ходиш і живеш. v 6. В сім'ї не можна часто лаятися і сперечатися, тому що вогонь вашого вогнища може образитися і ви будете нещасні.

ОДЯГ Одяг народів Півночі пристосована до місцевих кліматичних умов і способу життя. Для її виготовлення використовувалися місцеві матеріали: шкури оленів, нерпа, диких звірів, собак, птахів (гагар, лебедів, качок) шкіра риб, у якутів також шкури корів, коней. Широко застосовувалася ровдугі - замша з оленячих або лосиних шкур. Утеплювали одяг хутром білок, лисиць, песців, зайців, рисей, у якутів - бобрів, у шорців - овечим хутром. Надзвичайно велику роль грали шкури домашніх і диких оленів, здобутих в тайзі, тундрі Взимку носили двуслойную або одношарову одяг з оленячих, рідше собачих шкур, влітку - виношені зимові шуби, парки, малиці, а також одяг з ровдугі, тканини.

Ітельмени Сучасна наука вважає ительменов дуже давніми мешканцями Камчатки, що не відповідаючи в точності на питання, коли і звідки вони прийшли. Оскільки відомо, що коряки і чукчі з'явилися сюди приблизно в 12001300 рр, мабуть, рятуючись від Чингісхана, можна вважати, що ітельмени з'явилися тут раніше. Аналізуючи побут, дослідник знаходить аналогії з найдавнішими китайцями. Остаточний висновок: ітельмени колись мешкали "за межами Китаю, в степах Монголії, нижче Амура". На це вказують численні збіги в мові монголів і ительменов, а також фізіологічний схожість. Швидше за все ітельмени жили колись в південноуральських степах, і були тюркським племенем, можливо, з монголоїдними рисами, як нинішні калмики, сильно іранізірованним (під скіфським впливом). Саме предки ітельмени були тими пігмеями, про які говорить грецька міфологія. Звідси елементи грецької міфології у ительменов, звідси - кілька знайдених на Камчатці античних монет.

Якутія Вперше в Якутії російські промисловці проникли в 20 х роках 17 століття. Слідом за ними сюди прийшли служиві люди і почали об'ясачівать місцеве населення, що викликало опір місцевої знаті, яка не бажала втрачати право на виняткову експлуатацію родичів. 1632 року Бекетов поставив на р. Лена острог. У 1643 році його перенести на нове місце в 70 верстах від старого і назвали Якутській. Але поступово боротьба з російськими припинилася, т. К. Якути переконалися у вигідності мирних зв'язків з російським населенням. До середини 17 століття завершилося, в основному, входження Якутська до складу російської держави.

Бурятія За антропологічними ознаками буряти належать до центрально-азіатському типу монголоїдної раси. Стародавня релігія бурят - шаманство. У 17 ст. буряти становили кілька племінних груп, найбільшими серед яких були булагати, ехірітамі, хорінци і хонгодори. Зближення бурятських племен між собою було історично обумовлене близькістю їх культури і діалектів, а також об'єднанням племен після їх входження до складу Росії. Цей процес завершився в кінці 17- 18 вв. Основу господарства бурятів становило скотарство, напівкочове у західних і кочове у східних племен; деяку роль в економіці відігравали мисливство та рибальство.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! :) Сподіваюся, що цих кроків презентація не здалася нудною, і кожен дізнався щось нове. Дякую за перегляд.

Територію Сибіру можна назвати дійсно багатонаціональною. На сьогоднішній день її населення більшою мірою представляють російські. Починаючи 1 897 роком, і до цього дня чисельність населення тільки зростає. Основу російського населення Сибіру становили торговці, козаки і селяни. Головним чином корінне населення розташовується на території Тобольська, Томська, Красноярська та Іркутська. На початку вісімнадцятого століття російське населення стало розселятися в південній частині Сибіру - Забайкаллі, Алтаї і Мінусинськом степах. В кінці вісімнадцятого століття, в Сибір переселилося величезна кількість селян. Вони розташувалися переважно на території Примор'я, Казахстану та Алтаю. А після початку будівництва залізниці та становлення міст, чисельність населення стала рости ще швидше.

Содержание статьи развернуть / свернуть

1. Численні народи Сибіру
2. Сучасний стан
3. чуванці
4. Орочи
5. енці
6. ітельмени
7. кети
8. коряки
9. мансі
10. Становлення культури в Сибіру

Численні народи Сибіру

Сучасний стан

Ті, що прийшли на сибірські землі козаки і місцеві якути стали великими друзями, вони перейнялися довірою один до одного. Через деякий час, вони вже не ділили себе на місцевих і тубільців. Докладали інтернаціональні шлюби, які спричинили за собою змішання крові. Основні народи, які населяють Сибір, є:

чуванці

Чуванці розташувалися на території Чукотського автономного округу. Національна мова - чукотський, з часом повністю був витіснений російським. Перший перепис населення в кінці вісімнадцятого століття офіційно підтвердила 275 представника чуванці, які влаштувалися на території Сибіру і 177, що переміщалися з місця на місце. Зараз загальна кількість представників цього народу близько 1300.

Чуванці займалися полюванням і рибальством, заводили їздових собак. А головним заняттям народу було оленярство.

Орочи

- розташувалися на території Хабаровського краю. Цей народ мав і інша назва - нані, яке також повсюдно вживалося. Мова народу - орочскій, говорили на ньому тільки найстаріші представники народу, до того ж, він був неписьменним. За офіційною першого перепису чисельність населення орочей становила 915 осіб. Орочи переважно займалися полюванням. Відловлювали не тільки лісових мешканців, а й дичину. Зараз представників цього народу близько 1000.Енци

енці

були досить нечисленним народом. Їх кількість в першу перепис населення становило всього 378 чоловік. Вони кочували в районах Єнісею і Нижньої Тунгуски. Мова енцев був схожий на ненецький, відмінність була в звуковому складі. Зараз залишилося близько 300 представників.

ітельмени

влаштувалися на території Камчатки, раніше вони називалися камчадалами. Рідна мова народу - ітельменскій, який є досить складним і включає в себе чотири діалекту. Чисельність ительменов, судячи з першого перепису населення, становила 825 осіб. Ітельмени в більшості займалися виловом лососевих порід риби, також було поширене збиральництво ягід, грибів і прянощів. Зараз (по перепесі 2010 року) трохи більше 3000 представників цієї народності.Кети

кети

- стали корінними жителями Красноярського краю. Їх кількість на кінець вісімнадцятого століття становило 1017 чоловік. Кетский мова була ізольованим від інших мов Азії. Кети практикували сільське господарств, полювання і рибальство. Крім того, вони стали основоположниками торгівлі. Основним товаром була хутро. За перепесі 2010 року - 1219 осіб

коряки

- розташувалися на території Камчатської області й Чукотського автономного округу. Мова коряків найбільш близький до чукотського. Основна сфера діяльності народу - оленярство. Навіть назва народу перекладається на російську мови як «багатий оленями». Чисельність населення в кінці вісімнадцятого століття становила 7335 осіб. Зараз ~ 9000.

мансі

Звичайно є ще безліч зовсім нечисленних народностей які проживають на території Сибіру і на опис їх піде далеко не одна сторінка, але тенденція до асиміляції з часом призводить до повного зникнення малих народів.

Становлення культури в Сибіру

Культура Сибіру багатошарова настільки, наскільки величезне кількість національностей, що проживають на її території. Від кожного заселення місцевий народ приймав щось нове для себе. В першу чергу це торкнулося знарядь праці і побутових приладів. Мешканці козаки стали використовувати в побуті оленячі шкури, місцеві знаряддя рибальства, малиці з ужитку якутів. А ті, в свою чергу, доглядали за худобою тубільців, коли ті були відсутні в своїх будинках.

Як матеріал для будівництва використовувалися різні породи дерева, яких на території Сибіру предостатньо і до сих пір. Як правило, це була ялина або сосна.

Клімат на території Сибіру різко - континентальний, це проявляється в суворих зимах і спекотне літо. В таких умовах місцеві жителі чудово вирощували цукровий буряк, картопля, морква та інші овочі. У лісовій зоні можна було зібрати різні гриби - грузді, маслюки, підосичники, і ягоди - лохина, жимолость або черемха. На півдні Красноярського краю вирощували і фрукти. Здобуте м'ясо і виловлену рибу, як правило, готували на вогнищі, використовуючи в якості добавок трави тайги. На даний момент кухня Сибіру виділяється активним використанням домашньої консервації.