Казки народів Росії. Марк Ватагин - казки народів росії Московія ніколи не була росіянкою

«Казки народів Росії»

ThankYou.ru: «Казки народів Росії»

Спасибі, що ви вибрали сайт ThankYou.ru для завантаження ліцензійного контенту. Спасибі, що ви використовуєте наш спосіб підтримки людей, які вас надихають. Не забувайте: чим частіше ви натискаєте кнопку «Дякую», тим більше прекрасних творів з'являється на світло!

КАЗКА БРЕХНЯ, та в ній натяк

Скажи народів Росії ... А скільки в Росії народів?

Тільки в Російській Федерації, найбільшою з наших союзних республік, живе понад 80 народів і народностей.

І у кожного народу своя історія, свої звичаї, своя древня культура. До Великого Жовтня, який об'єднав всі народи нашої країни в єдину сім'ю, вони стояли на різних щаблях розвитку. Одні могли гордитися багатовіковою писемністю, шедеврами світової літератури, у інших - на далеких околицях Росії - не було навіть писемності. Але у всіх був фольклор - усну народну творчість. У всіх народів були казки - їх любили в усі часи, люблять їх і сьогодні, люблять однаково і дорослі і діти.

Багато що можна дізнатися з казок. У них відбивається дух народу, його побут, спосіб життя, національний характер. Сюжет може бути скільки завгодно фантастичним, але деталі розповіді завжди реальні, точні, що відповідають тій землі, де живе казка, відповідні культурі народу - її творця. Історикам і етнографам вдається по фольклорним матеріалами - за казками, епосу - відновити картини далеких часів.

Звернемо увагу, наприклад, на те, як «населені» казки. Порівняємо евенкійське «Хлопець-сирота» і чеченську «Великі шейхи». У північній казці хлопця-сироту переслідують людожери, а він, приймаючи образи різних тварин, тікає. Яке довгий втеча по безкрайніх і безлюдних просторах! І навпаки, як густо населена південна земля, яка величезна кількість людей присутня в сатиричній казці про «великих» шейхів!

А візьмемо таку подробицю, як їжа. У звичних нам казках (російських і західних) само собою зрозуміло, що герої їдять, про це спеціально не говориться, крім тим випадків, коли їжа є чимось значущим в сюжеті (царський бенкет, наприклад, або богатирська трапеза, коли в один присід з'їдається бик). Іван-царевич мандрує по землі, здійснює свої подвиги, і казок мало турбує, чим він харчується. Казки народів Півночі відображають інший спосіб життя. Там людина жила в оточенні суворої природи, в постійній боротьбі за існування. Полювання була пов'язана зі смертельним ризиком, а життя людей залежала від вдалого полювання. Тому-то калааллісут сказитель не забуває про їжу. «Коли поїли, лягли спати. Прокинулися - знову стали є ». В іншій казці йдеться гранично стисло: «Їли. Жили ».

У найбільш древніх казках відображені міфологічні уявлення народів про походження і будову світу. У всіх народів існувала віра в загробне життя, в безсмертя душі. За уявленнями більшості народів, світ ділився на верхній, в якому живуть боги, небожителі, середній світ - землю, де живуть люди, і нижній світ, підземний (а також підводний). Всі ці світи істотно один від одного не відрізнялися. Так, небожителі в тувинській казці живуть в юртах і п'ють чай з коржиками. Іван-царевич, потрапивши в підводний світ, повинен виконати селянську роботу: викорчувати пні, підняти цілину, виростити хліб ... Людина створював богів за своїм образом і подобою, створював і потойбічні світи за образом і подобою свого світу. А свій світ населяв фантастичними істотами, олицетворявшими незрозумілі, часто ворожі сили природи. Злі духи існують в казках всіх народів, вони зазвичай дуже страшні на вигляд, людиноподібні, але людську подобу їх спотворений. Це, наприклад, велетень, вкрите шерстю, що володіє величезною силою, як гарбаш в інгушської казці або одноокий мус в калмицької. Народна фантазія прагне зробити їх ще більш страшними, незрозумілими, і ось перед нами Барус з нганасанський казки: він одноногий, однорукий, одноокий. Абааси з якутської казки - восьминогий, а єдина кручена рука росте у нього з грудей. Ще страшніше Гуїн-падчах з чеченської казки: у цього лісовика з грудей стирчить широкий сокиру, і дідько навалюється грудьми на сплячого в лісі людини. Але якими б страшними і сильними не були різноманітні чудовиська, велетні, лісовики, - людина в казці завжди їх перемагає своїм розумом, кмітливістю, і, крім того, герою допомагають тварини, які платять йому добром за добро.

Вчені давно звернули увагу на подібність сюжетів в казках різних народів, що живуть один від одного дуже далеко. Це пояснюється не тільки взаємним впливом, а й подібним історичним розвитком різних народів. Основні казкові сюжети інтернаціональні: боротьба героя з багатоголовим змієм (драконом), зустріч хлопчика з велетнем людожером, мачуха і падчерка (Попелюшка), але самі казки завжди національні, наповнені численними деталями побуту того народу, тієї землі, де живе казка. Порівняємо дві казки цієї книги: калмицьку - «Великий хан і дорогоцінні його друзі» і орочскую - «Красуня і зла Пегелікту». На перший погляд як мало в них спільного! Але якщо відкинути подробиці, виявляється, що в основі лежить один і той же сюжет: герой виганяє обмовлений дружину. Нас же цікавить не стільки цей часто зустрічається сюжет, скільки саме подробиці, що відтворюють картину життя народу.

Поки йшлося про пізнавальної стороні казки, про етнографічну інформації, яка в ній міститься. Але це лише мала частка її корисного вантажу, головне в ній - ідейне наповнення: висока моральність, патріотизм, гуманізм, доброта. Казки прославляють вірність і чесність, доблесть, стійкість, героїзм, прагнення служити народу. Герой чарівної казки завжди добрий, великодушний. Він не тільки рятує тварин, які потім допомагають йому перемогти злу силу, він навіть здатний розмістити злу силу до себе, як це робить Іван-царевич при зустрічі з Бабою-Ягою ( «Василиса Премудра і морський цар»). Симпатії народу завжди на стороні знедоленого. Героєм чарівної казки зазвичай виступає бідняк, людина пригноблювану іншими: хлопець-сирота, падчерка, молодший брат, який має славу у старших дурником. Народ вірить у перемогу добра, і його герої завжди виходять переможцями в поєдинку зі злою силою, перемагають вони і гнобителів, самі часом стають царями, ханами. Так наївно втілював народ віковічну мрію про справедливість.

Героєм казки може бути і цар, але якщо він не противник героя, то це умовний, казковий цар, нічого спільного не має з реальним самодержцем. Найчастіше це данина казкової традиції. Характерна Балкарська приказка: «Немає казки без хана». При цьому історія балкарського народу не знає ханів.

Міф про «російською» народі був би не заможний якби не відбувся як поет Пушкін. Поет, перебрехали іранські казки і казки братів Грімм на новий, «російський» манер. Вкрай складно придумати історію народу, у якого навіть немає власного епосу. Точніше, як би це сказати правильніше: ніяк неможливо довести московський міф про націю «російські», тисячолітньої історії Третього Риму, без того, щоб підкласти під нього базис - фундамент, яким у всьому світі виступають народні легенди й казки.

Трішки історії…

Відправною точкою, початком Московії можна і потрібно називати 1439 рік. Саме в цьому році московський самозванець Василь Темний назавжди повів свою країну у владу Темряви невігластва і мракобісся, відмовившись йти за єдиним шляху з усім християнським світом. Василь не просто зійшов з шляху прогресу, а й поклав початок будівництва нового міфу: ідеології «Москви - Третього Риму» - царства істинно правовірно віруючих - «руських», яких через 200 років перейменували в «православних».

Міф про «Моске» - граді-мечеті, але при цьому, як би дивним це не здавалося, граді оплоті і християнського світу «Третього Риму», спочатку поклали на трактування старозавітних пророцтв Єзекіїля створені монахом Філофея про Третій ромейської царстві, яке втілилося в Моске - Москві. Треба відзначити, що Філофея рухаємося аж ніяк не погані наміри, він то якраз намагався своєю працею зупинити кровопролиття, влаштоване московським деспотом Іваном III. Він був упевнений, що своїм трактуванням він міг зупинити московського сатрапа, мотивувавши його тим, що він повинен не знищувати християн, а стати їх захисником. І треба сказати, з певного боку Філофей досяг успіху, його доктрина стала основою ідеології «Москва - Третій Рим», мета якої - світове панування.

Ідеєю Філофея пронизана вся сутність політики Москви, але, треба визнати, в своєму сучасному вигляді вона постала перед нами, лише по закінченню війни, яку прозвали «Вітчизняної». Лише тоді її з особливим змістом почали активно модифікувати і зміцнювати. Ось тільки, як, виявилося, зміцнювати то було практично нічого. Московія в XIX так і не заговорила єдиною мовою. Тюркські слова і звороти все ще домінували в побуті у простих московитів, над українськими - руськими - словами, які стали основою державного новодела - російської мови.

Новодел - імперський московський-третьеромейско-російську мову - треба було легалізувати, систематизувати і популяризувати. А як його можна було популяризувати серед мас, а то й було головного зрозумілого їм інструменту популяризації - казок, та й взагалі скільки-небудь стоїть розважальної літератури - белетристики.

Саме з метою зміцнити міф про давнє «російською» народ і була запущена державна програма стимулювання створення літературних творів на все ще не популярному російською мовою. Особливу увагу, в якій приділялася казкам. Особливо казкам, записаним не в прозі, а в поезії, багато в чому тому як така форма краще запам'ятовувалася і поширювалася. Одним з найбільш значущих постатей на даному терені став великий московський поет, не малою частиною татарин - Олександр Сергійович Пушкін.

Содержание статьи развернуть / свернуть

1. контекст
2. Міфи «Третього Риму»: кочующая Русь
3. Маразм міцнішає: Росія або Московія? (Тижневик 2000)
4. Московія ніколи не була росіянкою
5. Хто здав Русь Батия?
6. аварські казки
7. адигейські казки
8. Алеутські казки
9. балкарські казки
10. башкирські казки
11. бурятські казки
12. Долганський казки
13. інгушські казки
14. кабардинские казки
15. калмицькі казки
16. Карельские казки
17. керекскій казки
18. кетского казки
19. коряцький казки
20. Мансійський казки
21. мордовські казки
22. нанайські казки
23. нганасанський казки
24. Негідальскіе казки
25. ненецькі казки
26. нивхского казки
27. ногайські казки
28. Орочскіе казки
29. осетинські казки
30. саамські казки
31. селькупська казки
32. казки Комі
33. татарські казки
34. Тофаларскіе казки
35. тувинські казки
36. Удегейскіе казки
37. Ульчскій казки
38. хантийскіе казки
39. чеченські казки
40. чукотські казки
41. евенкійського казки
42. енецкіх казки
43. Калааллісут казки
44. юкагірскіе казки
45. якутські казки

контекст

Міфи «Третього Риму»: кочующая Русь

оглядач 15.09.2017

Маразм міцнішає: Росія або Московія? (Тижневик 2000)

Тижневик 2000 23.02.2016

Московія ніколи не була росіянкою

оглядач 13.10.2017

Хто здав Русь Батия?

Оглядач 05.12.2017 У своїй статті «Про незначності літератури російської», що датується тисячу вісімсот тридцять чотири роком, повністю підтверджуючи мої слова, Пушкін писав: «Духовенство, пощаженного дивовижною кмітливий татар, одне - протягом двох похмурих століть - живило бліді іскри візантійської освіченості. В мовчанні монастирів ченці вели свою безперервну літопис. Архієреї в посланнях своїх розмовляли з князями і боярами, втішаючи серця в тяжкі часи спокус і безнадії. Але внутрішнє життя поневоленого народу не розвивалася. Татари не були схожі на маврів. Вони, завоювавши Росію, чи не подарували їй ні алгебри, ні Аристотеля. Повалення ярма, суперечки велікокняжества з долями, єдиновладдя з вольностями міст, самодержавства з боярством і завоювання з народної самобутністю не сприяли вільному розвитку освіти. Європа наповнена була неймовірною безліччю поем, легенд, сатир, романсів, містерій і ін., Але старовинні наші архіви і Вівліофіка, крім літописів, не уявляють майже ніякої їжі цікавості дослідників. Кілька казок і пісень, безперестанку поновлялись усним переказом, зберегли полуізглаженние риси народності, і "Слово о полку Ігоревім" (В якому нарахували мінімум 45 тюркізм - прим. Авт.) підноситься відокремленим пам'ятником в пустелі нашої давньої словесності ».

Якщо забути, що руська древня словесність, суть є - українська, і що татарське ярмо, теж великий московський міф, то, що залишається в сухому залишку? Жива, органічна культура все тієї ж Русі України, мала хоч одиницями, представлені літературні вихідні. Московія ж була німий. Не існувало жодного епосу, ні билин, ні казок, оповідей. Саме їх і необхідно було терміново створити Пушкіну!

Якими були «російські» казки до Пушкіна

Власне, щоб зовсім на порожнє місце прийшов Пушкін, так немає. Машина московської пропаганди на той момент вже надрукувала, або точніше сказати перебрехала, ряд чужоземних епосів на свій лад. Одним з таких епосів можна вважати твір «Казка про доблесного лицаря Бове Гвідоновіче», що з'явилося в Московії в XVI столітті. Як свідчить «Вікіпедія»: «Повість є аналогом середньовічного французького роману про подвиги лицаря Бово д" Антона, відомого так само з XVI століття в лубочних італійських виданнях поетичних і прозових творів. Найстаріший варіант французького роману, що дійшов до наших днів - "МЕВ з Антона ", що датується першою половиною XIII століття, написаний на англо-нормандському діалекті».

Ось невеликий уривок, що описує сюжетну лінію твору: «Казка про доблесного лицаря Бове Гвідоновіче, який, утікши з дому від злої матері Мілітрісе Кірбітьевне і вітчима короля Додона, потрапляє до короля Зензівію Андроновича і закохується в дочку його Дружевну. В честь її він робить чудеса хоробрості, перемагає один цілі раті претендентів на руку Дружевни - королів Маркобруна і Лукопера Салтановиче ». Примітно, що імена, які використовуються в даному творі, виданому на італійському, надалі активно використовувалися Пушкіним. Бова відповідає італ. Buova, Гвидон - дюку Guido d "Antoni, дядько Бови Сімбальда - Sinebaldo, Додон - Duodo di Maganza, Дружевна - Drusiniana. Що ще дуже важливо, хоча це веде вбік наше розслідування. Основна нитку розповіді в обов'язковому порядку проходить через тему релігії, постійно вказуючи на правовірність (православ'я) головного героя, що багато в чому запозичена з легенди про муки Святого Георгія.

Наступним не менш важливим твором относимого до «російським» казкам вважається «Казка про Ерусланов Лазарович». Не будемо далеко ходити і звернемося до тієї ж «Вікіпедії» для отримання цікавить нас інформації: «Ім'я Еруслана Лазаревича і деякі сюжети (пошуки богатирського коня Араша - пор. Рахш, бій Еруслана з сином) сходять до іранського епосу про Рустама (" Шахнаме "). Мотиви іранського епосу були запозичені при тюркському посередництві: Арслан він же Руслан ( «лев») - тюркське прізвисько Рустама, батько Еруслана Залазар - батько Рустама Заль-зар ». Іншими словами, ми бачимо два яскравих приклади запозичення епосів Заходу і Сходу, переписаних з однією лише метою - зміцнити майбутній міф про єдиний «російською» народі.

Внесок Пушкіна в доказ міфу

Роль Пушкіна в становленні Росії досить скромна, він розглядається лише як основоположник сучасної української літературної мови. Що сприяло вибору такого напрямку? Багато в чому діяльність самодержавства, спрямована на пошук і становлення національної ідеї Росії, яку і сьогодні ніяк не можуть сформулювати на державному офіційному рівні. Проте, пропагандистське гасло часів Пушкіна, найкраще сформулював граф Уваров, і звучав він так: «Самодержавство, православ'я, народність». По суті це була розшифровка імперського прапора Росії, де: в основі: акха - Білий Цар, над ним - золотом йде Життя - Бог, і закінчує опис «русского мира» лежить на околиці його міфічний «російський» народ. При цьому, треба зазначити, що кольори імперського прапора Росії це свого роду калька квітів роду Палеологів - останніх імператорів Візантії, спорідненість з якими приписують собі московські самозванці.

Але повернемося до Пушкіну! Так ось, на становлення міфу про ту саму «єдиної народності» і була спрямована діяльність не тільки великого поета, а й багатьох інших, письменників, істориків та інших байкарів. Багато в чому вигадую новий казковий світ, відверто змішуючи споконвічно московський - тюркський епос і історію, з історією і епосом Русі. Компіляцією тюркських народних оповідей і епосів з оповідями Русі, рясно додаючи в них сюжетні лінії братів Грімм та інших популярних європейських казок і зайнявся Пушкін. Завдяки якому, багато в чому і виник міф про «російської» народності.

Перший свій твір, яке не отримало широкого розголосу, Пушкін написав за мотивами вищезгаданої «російської» казки, основою для якої, як ви пам'ятаєте, послужив французький лицарський роман. З популярної тоді в Московії казки Пушкін взяв в свого «Бову» імена. Самого Бови, а також Додона, Мілітрісе і Полкан. Але ось із сюжетною лінією він кілька заплутався, намагаючись внести в неї просто непідйомна кількість алегорій. Чому, швидше за все, свою казку він так і не закінчив.

Ось один з уривків, в яких Пушкін намагався зробити прообразом Додона - імператора Франції, Наполеона. «Ви чули, люди добрі, Про царя, що двадцять цілих років Чи не знімав з себе зброї, Чи не злазив з коня завзятого, Усюди пролітав з перемогою, Мир хрещений потопив в крові, Чи не щадив і нехрещених, І в нікчемність зігнутих Він випростовує Олександром, грізним ангелом , Життя проводить в приниженні і, забутий усіма, кличе Нині Ельби імператором: Ось такий-то був і цар Додон »...

Сюжет першої великої казки написаної Пушкіним куди більш хитромудрий, осмислено і ідеологічний. Казка називається Руслан і Людмила. Руслан - популярне тюркське ім'я, що означає «Лев», використовується Пушкіним, по ряду причин: по-перше воно було співзвучно з Руссю, по-друге, виступало як якийсь місток до тюркських коренів Московії. З Людмилою все куди складніше. Начебто як слов'янське ім'я, насправді вперше було використано поетом Василем Жуковським. Їм він назвав одну зі своїх балад, яку написав в 1808 році.

З перших рядків Пушкін відправляє читача в казковий світ вигаданої ним Русі. Русі, в якій він знайшов місце і Лукомор'я - міфічної прабатьківщини угрів, однією з національностей здавна населяє Московію. Пушкін не просто створює новий «російський» світ, а й, не дуже соромлячись, населяє його персонажами всіх чутних їм казок: французьких, українських, фінських, тюркських, як би свідомо готуючи для себе план робіт по імплементації міфу. Тут вам і кельтско-руський дуб і фінська Баба Яга і тюркський Кощій.

Казка, придумана Пушкіним багато в чому є романтизації «Історії держави Російської» іншого не менш значимого будівельника Третього Риму, теж татарина-Карамзіна. «З друзями, в гридниці високої Володимир-сонце бенкетував; Меншу дочку він видавав За князя хороброго Руслана »... За столом з Русланом сидять три його суперника, претендента на руку Людмили:« Один - Рогдай, воїн сміливий, Мечем раздвинувший межі Багатьох київських полів; Інший - Фарлаф, крикун гордовитий, В бенкетах ніким не переможений, Але воїн скромний серед мечів; Останній, повний пристрасної думи, Младой хозарський хан Ратмір »...

Я не можу не відзначити, що сюжет пушкінської казки в чомусь перекликається з легендою про вибір віросповідання київським князем Володимиром: Руслан (Пушкін видає це ім'я за споконвічно «російське») - це віра руська, Фарлаф (шведське ім'я, зустрічається у одного з дружинників Олега) - являє Рим, Рогдай - іслам. Хозарський князь з єдино типовим слов'янським ім'ям Ратмір (знову ж до питання про перемішуванні понять) - іудаїзм. Князь, зрозуміло, віддає перевагу вірі руської, але ось тільки до Руслану наречена не доходить. Чаклун Чорномор (немов джин із «Тисячі і однієї ночі»,) якого можна легко асоціювати з Батиєм, бере віру руську в полон, звідки і йде визволяти її Руслан. З цієї точки зору, подальша історія набуває взагалі дуже цікаві обриси, хоча в ній все одно простежується явна переплетення сюжетних ліній: вищезгаданої «Тисячі і однієї ночі», західних лицарських романів і новел, з їх викраденими принцесами і лицарями в сяючих обладунках, що вбивають змія , казки про Еруслана Лазаревича, яка, безумовно, стала основою для літературних пошуків Пушкіна.

Імена царя Салтана, або ж просто кажучи - Султана, і Гвидона - Гвідо, вже використовувалося московськими байкарями в перебріхувань французької казці про Бове Гвідоновіче, до якої був небайдужий Пушкін. Інша справа - назва тюркського воїна - «батира», перетворення якого з легкої руки Пушкіна в «російського» богатиря стало просто таки шедевральний. Пушкін, використовуючи весь свій арсенал можливостей вплів даний тюркизм в канву «російського» епосу настільки органічно, що воно просто стало невіддільним від нього. Що ж стосується самої сюжетної лінії, то в кінці 50-х років учасник Хорезмской археологічно-етнографічної експедиції АН СРСР Г. П. Снесарев описав тюркську легенду, по сюжетної лінії практично не відрізнялася від пушкінської «Казки про царя Салтана». У цій тюркської легендою є і мотиви підступності старших дружин царя, і підміни хлопчика щеням, а дівчатка - кішкою, і вигнання царем своєї молодшої дружини, і викриття наклепу, і виросли сином царя, і вигнання старших дружин.

Окремо варто відзначити порівняння, проведені Снесаревим, образів пушкінської царівни-Лебідь і парі з хорезмськой легенди, за допомогою якої син падишаха будує Золоте місто. Снесарев без будь-яких сумнівів стверджує, що царівна-лебідь - це «русифікований образ східної парі». Але це не єдина згадка про запозичення Пушкіним сюжетної лінії в тюркських легендах. І. М. Оранський в статті «Ще один середньоазіатський варіант" Казки про царя Салтана "повідомляє про записану їм в Гиссарской долині Таджицької РСР казці, за сюжетом і деяким мотивами знову ж нічим від пушкінської« Казкою про царя Салтана »не вирізняється. Н. Н. Тумановіч в статті «До середньоазіатським варіантів" Казки про царя Салтана "розповідає про інше таджицькому варіанті сюжету пушкінської казки, що зберігся в рукописному фонді Ленінградського відділення Інституту сходознавства АН СРСР. Каракалпацькі фольклористи К. Аімбетов і К. Максетов висловлюються про сюжетних збіги «Казки про царя Салтана» А. С. Пушкіна і каракалпацької народної епічної поеми «Шарьяр».

З усіх відомих науці середньоазіатських сюжетів, аналогічних сюжету пушкінської казки, викладемо для прикладу два: сюжет узбецької казки «Хасан і Зухра» і каракалпацької епічної поеми «Шарьяр». Так в узбецької казці «Хасан і Зухра» коротко розповідається про те, що: «Шах підшукує собі сорок першу дружину - жодна з його сорока дружин не народила йому спадкоємця. Через свого візира він дізнається, що три бідні дівчата-сестри, сидячи під шовковичним деревом, вели бесіду і мріяли про те, що б вони зробили, якби їх взяв за дружину цар; старша Насиба, обіцяла виткати прекрасний одяг для шаха; середня, Гульбахор - приготувати йому смачний плов; молодша сестра, Зульфія - народити хлопчика і дівчинку і назвати їх Хасаном і Зухра. Дізнавшись про все це, шах відразу вирішив одружитися на молодшій з сестер. Сорок дружин шаха, боячись, що в разі народження спадкоємця хан забуде про них і всю любов віддасть нової сорок першій дружині, замишляють проти неї змову. Зульфія, як і обіцяла, народила хлопчика і дівчинку. Шах в цей час був на полюванні. Шахські дружини за допомогою старої чаклунки сховали новонароджених в мішок, а замість них підклали в колиску козеня і козу.

Стара сказала Зульфії, що це її діти. Молода мати залилася гіркими сльозами. Дружини шаха повідомили йому про народження дітей-козенят. Стара-чаклунка тим часом кинула мішок з дітьми Зульфії на дорогу. Тут їх знайшов і підібрав вожатий каравану, бездітний чоловік. Він забрав дітей до себе і дав їм імена Хасан і Зухра. Коли діти підросли, прийомний батько розповів їм їхню історію. Якось на полюванні шах, зустрівши з вожатим каравану, теж дізнався про історію дітей, знайдених в пустелі. Дружина вожатого звернула увагу на велику схожість шаха і Хасана і порадила владиці розпитати свою дружину про події дванадцятирічної давнини. Шах наказав привести Зульфія з темниці, вислухав її розповідь і допитав інших дружин. Таємниця розкрилася. Шах влаштував сорокаденний бенкет на честь своїх дітей Хасана і Зухри. Всі щасливі. Хасан і Зухра піклуються про тих, хто їх виростив - про караван-баші і його дружині ».

У узбецької казці «Тахір і Зухра» є епізод з скринею: шах, щоб розлучити Тахіра і свою дочку Зухра, наказав схопити Тахіра, покласти його в скриню і кинути в річку. Скриня поплив убік Рума - Візантії Дивує і схожість сюжетів стародавньої епічної поеми каракалпаков «Шарьяр» і пушкінської «Казки про царя Салтана». «Хан Дарапша, незважаючи на те, що дев'ять разів був одружений, не мав спадкоємця. Розчарований цар залишає трон, і, одягнувши простий одяг, відправляється паломником в Мекку. Одного разу вночі в пошуках нічлігу він заглянув в світиться вікно і, побачивши там трьох красунь, мимохіть підслухав їхню розмову. Дівчата пряли і мріяли: старша про те, що якби вона стала дружиною хана Дарапші, то з одного кокона наткала б купи атласу і пошила з нього намети для всього його війська; середня говорила, що вона з одного зернятка напекла б гору коржів для сорока тисяч воїнів хана; а молодша обіцяла народити хану двох близнюків.

Хан одружився на всіх трьох дівчат в надії, що хтось із них народить йому спадкоємця. Відгримів весільний «тієї». Дві старші дружини не виконали своїх обіцянок, чим викликали гнів хана і були вигнані. Молодша дружина Гулинара зачала і народила близнюків: хлопчика і дівчинку. Хан на полюванні чекав звісток про вагітну дружину. Дев'ять колишніх дружин хана, захоплений заздрістю, за допомогою старої чаклунки підклали Гульшара цуценя і кошеня, а новонароджених близнюків кинули в ставок. Коли хан повернувся з полювання, дружини повідомили йому, що Гульшара народила цуценя і кошеня. Розгніваний хан наказав вигнати молодшу дружину в степ.

Одна з рабинь - прислуг ханських дружин - Шіруан випадково виявила на дні ставка і витягла двох малюків з відсвічує золотим і срібним чубами. Але підступні дружини, дізнавшись про це, побили її і змусили мовчати, а дітей спробували умертвити за допомогою м'ясника кодари. Але їх врятував раб Караман. Дітей з чудовими чубами взяли на виховання господарі Караман - бездітна ханська подружжя з іншого володіння - Шасуар і Акдаулет. Сорок мудреців пророкують хлопчикові героїчні подвиги, дівчинці - мудрість і радять назвати їх Шарьяром і Анжім ».

Крім того, в «Шарьяре» і пушкінської казки є і окремі збіги. Наприклад, Шарьяр, подібно Гвідон, сумує за батька, за рідними місцями; підступна стара розхвалює Шарьяру дочка власника чарівного міста Тахта зарин Жулдизші - Кундизшу, подібно Бабаріхой, яка описує царю Салтана заморську царівну, яка «Днем світ Божий затьмарює, Вночі землю висвітлює, Місяць під косою блищить, А по лобі зірка горить». Стіни будівель чарівного міста Тахта зарин зроблені із золота, срібла, мармуру та ін. У Пушкіна купці розповідають царю Салтана про місто з золотоглавими церквами, кришталевим палацом, білкою, яка гризе горіхи із золотою шкаралупою. Ім'я власника міста Тахта зарин Жулдиз-хан або Жулдизша (Хан-зірка, або Зірочка), у пушкінської царівни-лебеді "в лобі зірка горить».

Вслухайтеся! «Під косою місяць блищить» ( «Місяць під косою блищить, А по лобі зірка горить»; «Під косою місяць блищить, А по лобі зірка горить»). Саме місяць під косою вказує на тісний зв'язок пушкінської казки з казками і легендами, використаними поетом.

Сюжет «Казки про золотого півника» Пушкін відверто вкрав з легенди про арабський звіздарів. Анна Ахматова, свого часу, встановила, що джерелом пушкінської «Казки про золотого півника» є повість Вашингтона Ірвінга «Легенда про арабською звіздар», з якою Пушкін міг ознайомитися завдяки французькому виданню книги американського письменника Вашингтона Ірвінга «Альгамбра» в 1832 році. При цьому варто визнати, що в пушкінської казки, є і рідні йому тюркські-московські компоненти. Шамаханська цариця Пушкіна, безумовно, пов'язана з Азербайджаном, містом Шемаха, та написана вона після відвідування поетом Оренбурга, де він міг особисто почути і побачити те, що згодом вписав в літературну лінію сюжету.

Підбиваючи підсумки…

Вираз «Наскрібши російського - знайдеш татарина» прийшло до нас з французької мови, і в оригіналі звучить так: «Grattez le Russe, et vous verrez un Tartare». Слова ці, незважаючи на те, що приписували їх Наполеону, належать Астольф де Кюстін, і є короткою версією фрагмента його знаменитого твору Росія в 1839 році ( «La Russie en 1839»): «Адже трохи більше ста років тому вони були справжніми татарами . І під зовнішнім лоском європейської елегантності більшість цих вискочок цивілізацій зберегло ведмежу шкуру - вони лише наділи її хутром всередину. Але досить їх трохи пошкребти - і ви побачите, як шерсть вилазить назовні і настовбурчується ».

До чого я це пишу? Та до того, що Росія це дійсно дивовижна країна, народ якої, його національний склад, історія, сподівання і надії є державною таємницею. Ви думаєте, я підкреслюю татарське походження Пушкіна, Карамзіна і взагалі багато в чому населяє Московію народу з метою образити їх? Образити? Ви абсолютно не праві. Мені дійсно і незрозуміло, і неприємно дивитися на те, як дійсно великий, величезний, культурний народ став заручником релігійних фанатиків, які фактичні знищили його самобутність, змусили відмовитися від своєї культури, історії, мови. Від своїх легенд і казок. І все заради чого? Заради московського міфу про «Третій Рим»? Заради того, щоб стати знаряддям в руках деспотів і самодурів? Чи варто власна безцінна життя того, щоб покласти її на вівтар самодурства, невігластва і мракобісся? Чи можна жити інакше, не відмовляючись від своїх предків, від свого коріння?

Чи можна жити в країні де, не треба прикидатися «російським» заради того, щоб країна відбулася? Або треба всім навколо, собі і своїм дітям брехати про те, що ти «російський»? Що краще: залишатися собою або як навіжений транссексуал, який ніяк не може визначитися з підлогою, робити собі операцію за операцією лише для того, щоб не бути таким як усі, не бути собою?

Матеріали ИноСМИ містять оцінки виключно зарубіжних ЗМІ і не відображають позицію редакції ИноСМИ.

З моральним багатством, досвідом народу людина знайомитися ще в ранньому дитинстві, в казці, в першій грі. Багаті традиції, що дісталися у спадок - це унікальні традиції, які потребують захисту. Втративши духовні традиції свого народу, людина втрачає в собі моральну опору, духовний стрижень. Те, що закладено в душу з дитинства - потім непоправно.

У сучасному суспільстві гостро постають проблеми морального виховання, дбайливого ставлення до пам'ятників історії, формування патріотичних почуттів. А від того, що дитина почують в дитинстві, залежить його подальше усвідомлене ставлення до навколишнього світу, отже, система виховання і освіти повинна передбачати формування у дитини почуттів причетності традиціям, духовних та історичних цінностей своєї великої і малої Батьківщини. Уже в дошкільному віці дитина активно вбирає досвід, перетворює його в звичку, в норму поведінки. Музика, казки, прислів'я і приказки, етнічні гри передають характер нації, дух епохи.

Всі етнічні пісні, казки багаті невичерпної любов'ю до свого світу, свого народу, сім'ї. Вони вчать дитину бути добрим, справедливим, чесним, з повагою ставитися до старших, вчить, що прекрасне може перемогти зло. Так само простежується поклоніння людини праці, будь то рибалка, орач, музикант і т.д. - в тих промислах і заняттях, які властиві даному народу, даної місцевості; оспівували силу взаємовиручки, і спільної праці.

Народні (етнічні) гри близькі емоційної, яка жадає активної діяльності натурі дитини. Незважаючи на те, що в іграх багато веселощів, руху, правила їх суворі: це привчає дітей не порушувати порядку, вміти домовлятися. Протягом століть гри були єдиним засобом фізичного, розумового, морального виховання.

Безліч мудрих прислів'їв і приказок зміцнює моральне обличчя народу. У їх творенні і шліфовці протягом століть брало участь безліч людей.

Вигадка і уяву створює світ казок, в яких добро завжди перемагає над злом. Чарівні казки, казки про тварин допомагають краще зрозуміти навколишню дійсність, розібратися в стосунках людей, пороках людей: висміюється жадібність, дурість, непослух, користь і т.д.

Етнічний фольклор різних народів, незважаючи на різний побут, культуру схожий один з одним, зустрічаються практично однакові прислів'я, казки. Наприклад: російська і грецька казки «Курочка і Півник», грецька казка «Анфуса - золоті коси» схожа з казкою братів Грімм «Рапунцель» та ін., Адигейська казка «Фаруза» - з «Попелюшкою».

В даних казках торжествує правда, перемога добра над злом. Оптимізм казок близький до дитячої психології і він підсилює виховне значення народних педагогічних засобів.

У казках присутній образність, яка полегшує сприйняття дітьми, у яких ще не сформований абстрактне мислення. У героях яскраво показані такі риси, як сміливість, спостережливість, бажання допомогти слабким і т.д. У казках - яскраві, живі образи.

Одна з найважливіших особливостей казок - дидактизм. Казки всіх народів - завжди повчальні і повчальні. Народ ділиться своєю мудрістю з підростаючим поколінням: бути слухняним (естонська казка «Заборонене вузол»), не бути жадібним (грецька казка «Півник і курочка»), не бути боягузливим (естонська казка «Чому у зайця губа розсічена») і т.д .

Кожен народ бажаємо своїй дитині бути чесним, працьовитим, щасливим. Мистецтво народів вчить людину цінувати життя, бути стійким в боротьбі з брехнею, хитрість, злом.

Казки формують і гендерні поняття, моральні цінності. Для дівчаток - це красуні, рукодільниці, розумниці; для хлопчиків - це сміливий, сильний, чесний, працьовитий герой. Ідеал, сформований в дитинстві, багато в чому формує його особистість в подальшому.

У нашому дитячому садку був розроблений і апробований проект «Казки селища Червона поляна» (Додаток 1), в рамках якого були відібрані прислів'я, приказки, казки народностей, які проживають в селищі (грецька, адигейська, естонська народність), доступні для розуміння дітей старшого дошкільного віку. В результаті проекту була сформована (Додаток 2), куди увійшли такі казки: адигейські казки: «Бик-велетень», «Фаруза»; грецькі казки: «Півень і курочка», «Вишивальниця птахів», «Анфуса - золоті коси»; естонські казки: «Чому у зайця губа розсічена», «Вовк і вівця», «Чарівні вузли», «як пан конем став», «Молодий коваль». Всі казки ілюстровані дітьми старшого дошкільного віку. Книга казок продовжує поповнюватися.

Дана книга казок призначена для читання дітям 5-7 років. Підібрані етнічні казки доступні для розуміння дітей, розкривають перед ними світ (побут і культуру) різних народів: адигів, естонців, греків. В етнічних казках легко простежується побут народів. Легко простежити і ремесла народностей: рибальство, ткацтво, полювання і т.д.

У казках часто зустрічаються слова, недоступні для розуміння дітей. Наприклад, в адигейських казках часто зустрічаються слова, що відображають уклад життя народу: аул, Мардж, папаха, чабан і ін. Тому необхідно, перш ніж читати казку дитині, провести з дитиною коротку бесіду про народ, його побут, пояснюючи незнайомі слова (на прикладі «Етнічного словника» (Додаток 3), В якому підібрані не тільки тлумачення слів, а й ілюстрації). Без такої попередньої роботи казка може здатися нудною, блідою, незрозумілою для малюка, така робота дозволить наблизити дитину до етнічного світу. Пояснюючи дитині ці незнайомі слова, дорослий захоплює його в етнічний світ. У дитини формується елементарний етнічний словник, розширюється кругозір і запас словникових слів.

При знайомстві дітей з етнічними казками необхідно дотримуватися наступного алгоритму:

1. Педагог знайомитися з казкою, відзначаючи незнайомі, етнічні слова.

2. Пошук визначення цих слів (наприклад: Каннель - музичний інструмент естонського народу), доступного пояснення для дітей дошкільного віку.

3. При необхідності, підбираються ілюстрацій зображень для визначення етнічного слова.

4. Під час прочитання дітям етнічної казки необхідно коротко знайомити з новими словами, даючи елементарні відомості про побут і культуру народності. (Наприклад, розповісти, що адигейський народ жив в маленьких поселеннях, які називалися АУЛ (демонстрація зображення), вони тримали овець, корів, яких пасли високо в горах ЧАБАНИ (демонстрація зображення). А коли зверталися до незнайомої людини, говорили Мардж. У даного слова нема переводу, швидше за все воно використовувалося для залучення уваги.). При читанні казок не варто замінювати слова на російські, адже тоді втрачається самобутність казки.

5. Після прочитання проводитися коротка бесіда з дітьми про те, що вони дізналися з казки, закріплюються знання про побут і культуру народності, про значення нових слів.

6. Під час бесіди також можна обговорити, який епізод найбільш запам'ятався, чому він здався найбільш яскравим, після цього пропонується дітям намалювати сподобався уривок з казки, або ж підібрати атрибути і розіграти драматизацию уривка.

Методика робота з етнічними казками схожа з методикою знайомства з авторськими або російськими казками.

Вимоги до казок в молодшій групі:

• просте сприйняття;
• яскравий, динамічний сюжет;
• короткі за змістом;
• бесіда після прочитання казки: чи сподобалися вони, які вони.

Вимоги до казок в середній групі:

• щомісяця необхідно знайомити з новою казкою;
• знайомство з новими словами, доступне для розуміння дітей пояснення;
• бесіда після прочитання казки: чи сподобалися герої, які вони, які вчинки вони зробили, чи правильно поступили герої.

Вимоги до казок в старшій групі:

• значно збільшується обсяг казок;

Вимоги до казки в підготовчій до школи групі:

• великий обсяг казки, який можна читати частинами (кілька днів);
• бесіда після прочитання: мотивоване ставлення до героям казок;
• визначення виду казки (про тварин, побутова, казкова);
• визначення структури казки (зачин, повтори, кінцівка).

При такій побудові роботи з етнічними казками, вони будуть служити не тільки розваги, а й нестимуть пізнавальний сенс, розвивати уяву, формувати толерантне ставлення до культури різних народів.

Список літератури:

1. Дитяча література. Навчальний посібник для педагогічних училищ. Під ред. Е.Е.Зубаревой - М .: Просвещение, 1989

2. Пастернак Н. Казки потрібні дитині як повітря // Дошкільна освіту.- № 8-2008

3. Батурина Г.І .. Кузина Т.Ф. Народна педагогіка у вихованні дошкільнят. М .. 1995

Додаток 1

Проект на базі дитячого садка
«Жива книга казок селища Червона поляна»

Актуальність. У нашому селищі проживають 17 національностей, 3 з них: росіяни, греки, естонці - народності, які заснували наше селище. Формування морально-патріотичних почуттів на основ на регіонального компонента, формування толерантних почуттів - одна з провідних завдань діяльності нашого дитячого садка.

У той же час усна народна творчість супроводжує дитину від раннього дитинства. З потешек починається знайомство з навколишнім світом, в казках формується поняття добра і зла, колискові заспокоюють. В кожному народі є свої казки, свої колискові. В усно народній творчості таїться великий творчий і виховний потенціал. А виховання любові до Батьківщини неможливо без прищеплення любові і поваги до своєї «малої Батьківщини», її культури і традицій. Залучення дітей до витік народної культури важливо в морально-патріотичному вихованні особистості дошкільника.

Мета проекту: активне включення дітей в освоєння дітьми усної народної творчості народностей, які започаткували селище Червона поляна і прояви творчості в вираженні від прочитаного в «Живий книги казок селища Червона поляна» спільно з дорослими.

завдання:

1. Провести збір потешек, примовок, колискових, казок народностей селища Червона поляна при тісному контакті з батьками вихованців дитячого садка.

2. Відібрати твори, доступні для розуміння дітей дошкільного віку.

3. Організувати спільну діяльність (дорослі-діти) зі створення «Живий книги казок селища Червона поляна», складеної дорослими з дітьми всіх груп.

Цільова аудиторія: діти 5-7 років, батьки, педагоги дитячого саду.

План реалізації проекту

1. Підготовчий:

1.1. Збір матеріалу по усної народної творчості народностей селища Червона поляна з залученням батьків;

1.2. Підбір методики знайомства дітей дошкільного віку з усною народною творчістю, етнічними казками.

2. Організаційний:

2.1. Проведення консультації для педагогів за методикою знайомства дітей з усною народною творчістю;

2.2. Провести конкурс малюнків «Живі сторінки» за номінаціями;

2.3. Організувати спільну діяльність (дорослі-діти) зі створення «Живий книги казок селища Червона поляна», складеної дорослими з дітьми груп;

2.4. Розробити і провести вікторину «Казки селища Червона поляна»;

2.5. Проведення лекторію для батьків «Читаючи казки дітям»;

3. Підсумковий: Створення книги «Жива книга казок селища Червона поляна», ілюстрованої роботами дітей.

Очікувані результати:

Реалізація проекту сприятиме формуванню та розвитку у дітей:

• інтересу до народного усної творчості (прислів'я, приказки, казки та ін.)
• любові і гордості до малої Батьківщини
• творчих здібностей

Реалізація проекту сприятиме формуванню та розвитку у педагогів:

• інтересу до національного народної творчості
• знань казок, потешек, пісеньок і ін. народностей, які започаткували селище
• підвищення рівня професійної компетентності в області - використання усної народної творчості

Реалізація проекту сприятиме формуванню та розвитку у батьків:

• уявлення про особливості казок різних народностей і можливості їх використання
• бажання включитися разом з дітьми в спільну діяльність

Використовувана література:

1. Н.К. Андрієнко, С.І. Семенака, Е.А. Тупічкіна «Духовно-нравсвтенное виховання і соціальний розвиток дошкільнят: програми, педагогічні проекти: навчально-методичний посібник - Армавір РІО АГПА, 2014 р

Казки народів Росії і країн ближнього зарубіжжя

Росія - величезна країна, покрита полями і лісами, степами і горами, тайгою і тундрою. Її надра повні корисних копалин, в річках і морях водиться риба, в лісах - звірі.
Але найбільше багатство нашої батьківщини - це люди, її населяють. Ми - багатонаціональна держава, і у кожного народу своя багатовікова історія, самобутня культура, що відрізняє нас один від одного. Але у всіх народів є і те головне, що нас усіх об'єднує, - це любов до рідної землі, повагу до людини, прагнення зробити життя красивим і справедливою.
Саме про це йдеться в казках різних народів, що населяють Росію.
Дані книги служать ідеї толерантного спілкування, представляючи Росію як єдину, різноманітну країну, де живуть десятки талановитих народів і народностей.
У кожного з них - своя історія, свій фольклор, а значить, і свої казки. Умови життя, природа і те, у що люди вірили, - все знайшло відображення в дивовижних казках. Часом вони кумедні, пофарбовані гумором, часто сумні, але обов'язково мудрі. У них відбився досвід поколінь. Прочитати їх - значить зрозуміти душу народу і самому стати розумнішими. Вони розширять кругозір, допоможуть краще орієнтуватися в житті, навчать розуміти людей.

Збірники. Казки народів Росії.

Книга об'єднує під однією обкладинкою кращі казки та легенди численних народів Росії, доповнені довідковою інформацією про кожний народ - його місце проживання, чисельності, історії, віросповідання, особливості побуту, фольклорі, відомих людей.
У виданні представлені зразки народної творчості карелів, ненців, чукчів, ескімосів, якутів, бурятів, татар, башкир, чувашів, чеченців, адигів і багатьох інших. Тексти казок і легенд дані в літературній обробці петербурзького письменника та історика Євгена Лукіна. Видання багато ілюстроване класичними зображеннями представників народностей в національних костюмах, картинами повсякденного народного побуту і природних ландшафтів. Книга служить ідеї толерантного спілкування, представляючи Росію як єдину, різноманітну країну, де живуть десятки талановитих народів і народностей.

Казки та легенди народів Росії ,

Це особлива книга, яка не тільки казку розповість, але і познайомить з історією народу, в надрах якої казка народилася. Про що казки? Про людей, про те, чого вони хотіли в житті і як цього домагалися. Маленький читач завжди розуміє, чому казка вчить, хто в ній добрий, а хто не дуже ... Невеликі вставки про історію народу, його традиціях і вірі, про природу, яка його оточує, допоможуть і дітям, і батькам краще пізнати нашу країну і людей, які живуть в ній. Книга не тільки розважить малюка, але дасть йому їжу для розуму. А батьки розкажуть про велику країну, в якій споконвіку дружно живуть люди різних національностей. Наша книга буде цікава і малюкам, і їхнім батькам. Вона стане в нагоді і тим, хто обрав своєю спеціальністю етнографію: довідковий матеріал в доступній формі відкриє невідомі сторінки життя росіян.

Давним-давно ... Казки народів Росії ,

До збірки «Тридев'яте царство» увійшли казки різних народів в переказі Олександри Любарської для дітей.

За що ми любимо казки? За те, що вони нас дивують, радують, а навіть якщо лякають, то все одно обіцяють в результаті щасливий кінець. У казці добро перемагає зло, слабкий, маленький і бідний отримує заслужену нагороду, жорстокосердий і скупий зазнає поразки, справедливість торжествує, страх відступає, чудеса відбуваються на кожному кроці. До цієї збірки включені фантастичні, сатиричні, соціально-побутові казки, казки-притчі і казки-жарти, проілюстровані Борисом Федоровичем Семеновим, художнім редактором легендарних дитячих журналів «Чиж» і «Їжак». Зібрала і переказала казки Олександра Любарська, перекладач, редактор, фольклорист, яка підготувала безліч дитячих книг, давно вже стали хрестоматійним читанням.

У Тридев'ятому царстві, в тридесятому державі

До книги увійшли найяскравіші і колоритні казки - російські, карельські, латиські, татарські, аварські, узбецькі, вірменські та багато інших, в яких повною мірою знайшли відображення побут, національні традиції і звичаї народів. Розповіла А. Любарська.

Казки різних народів , В Озоне

Росія багатонаціональна держава. У ній живуть представники близько 80 народів. Але чи багато ми знаємо про їхню культуру та звичаї?
Кожен народ живе в своїх природних умовах, по-своєму налагоджує побут, складає свої особливі казки і легенди, в яких відбивається специфічна картина світу. Але ми здивуємося, наскільки схожі бувають сюжети, які народилися в різних кінцях нашої величезної країни. І наскільки одностайні народи в своїх цінностях! Всі вони прославляють працьовитих, добрих, кмітливих і сміливих героїв - і засуджують злих, жадібних і ледачих.
Долучитися до історії народів Росії нам допоможуть казки, зібрані і переказані Марком Ватагіна і проілюстровані Олександром Коковкин і Тетяною Чурсінова. На допомогу юному читачеві склала етнографічну довідку Ізабелла Шангіна.

Казки народів Росії , В Озоне

«Казкові самоцвіти. Казки різних народів »

Казки народів Крайньої Півночі, Східного Сибіру і Далекого Сходу

До видання увійшли казки нечисленних народів Крайньої Півночі, Східного Сибіру і Далекого Сходу, що становлять золотий фонд усної народної творчості.

Казки північній землі

Хантийського казка про кумедні пригоди маленької, але відважної мишки. Барвисто ілюстрована книжка-розкладачка на картоні.
З книгами-розкладачками можна грати. Вони зроблені з щільного картону, легко складаються «будиночком», ширмою, трикутником - в залежності від побажань маленького читача.

Мишка. хантийського казка ,
художник:

Ах, як не пощастило Маші з мачухою - тільки й думає стара, як зжити добру дівчину зі світу. Покарала вона Маші кужіль прясти у ополонці, а веретено візьми та й впади в воду. Нічого не поробиш, довелося дівчині стрибати за ним в ополонку, а там - дорога в невідомі краї ... Чарівний світ карельської казки, що увібрала в себе народну мудрість, оживає на малюнках Ніни Носкович і готовий розкрити перед маленькими читачами свої двері.

Пряхи у ополонці. Карельська казка ,
художник:

По берегах широкого і могутнього Амура здавна живуть нивхи, нанайці, ульчі, удеге і інші народи Далекого Сходу. І століттями їх старі розповідають підростаючим в стійбища дітям казки. Про те, як хлопчик Индига подолав сім страхів і не тільки брата врятував, а й серце хороброго придбав. Як богатир Сердар Азмун на спині косатки доплив до будинку Морського Господаря і упросив старого послати нивхи рибу. Як перетворився мисливець Чоріль в ведмедя, а його наречена до самого Гірському Господарю вирушила правду шукати ...
Письменник-далекосхідник Дмитро Нагишкин ретельно вивчив усна творчість малих народів і, використовуючи їх сюжети і мову, створив оригінальний художній твір - книгу «Амурські казки», справжню етнографічну енциклопедію краю.
Так само пильно вивчив унікальне мистецьку спадщину корінних народностей Далекого Сходу і Хабаровський художник Геннадій Павлишин. Він спостерігав, як працюють нивхи косторізи, як вплітається бісер в вишитий візерунок одягу ульчей, як виникає мереживо прорізного орнаменту на нанайськими берестяне туеске. Художник творчо переробив мотиви народного мистецтва і не просто разюче точно передав риси побуту і культури, а й створив фантастично барвистий світ ілюстрацій, який утворює з текстом казок нерозривне ціле.
У 1975 році на Міжнародній бієнале ілюстрації в Братиславі за «Амурські казки» Геннадій Павлишин отримав одну з найвищих нагород - «Золоте яблуко».

Нагишкин Д. Д. «Амурські казки» ,
художник:

Багато чудес таїть в собі амурський тайга. Літає над нею залізний птах Корі, ховається в її частіше Скрипуча старенька, а за що живуть серед лісів людьми наглядає охоронець домашнього вогнища Дюлен. У важку хвилину на допомогу сміливцям приходять мапа-ведмідь, амба-тигр або цариця-риба калуга, а в найближчу хатинку запросто, по-сусідськи, може заглянути хитра лисиця.
Героїчні сказання про хоробрих мисливців, повчальні історії про працьовитих красунь і забавні розповіді про мешканців тайги роками дбайливо записували, обробляли фольклористи та любителі старовини. Нове життя в легенди малих народів Приамур'я вдихнув Хабаровський художник Геннадій Павлишин. Його ілюстрації - декоративні, виткані з точних етнографічних деталей, - створили неповторний і гармонійний світ казок амурської тайги.

«Тайгові казки» ,
художник:

Багато казки народів Далекого Сходу стали відомі читачам завдяки творцеві далекосхідної школи етнографів Юрію Сему і його дружині Лідії - філологу, фахівця з мов народностей Приамур'я і Сахаліну. Багато років сім'я Сем збирала фольклорні матеріали і предмети побуту. Так, добре відома їхня колекція нанайских дерев'яних ложок, кожна з яких відрізняється своїм орнаментом. Саме нанайский орнамент і взяв за основу відомий Хабаровський художник Геннадій Павлишин, створюючи одну з найбільш декоративних і яскравих своїх книг - «Мерген і його друзі», казку, колись записану Юрієм і Лідією Сем.

Мерген і його друзі. нанайських казка ,
художник:

Книга запрошує юного читача в світ карельського казкового фольклору, де добро завжди перемагає зло, справедливість торжествує, негативні персонажі покарані, а позитивні герої знаходять любов і щастя. Тут представлені традиційні сюжети чарівних і побутових казок, а також казок про тварин. Всі вони знайомлять читача з архаїчним, проте зрозумілим, а багато в чому і близьким сучасній людині, світосприйняттям карелів. Казки зібрані на території Карелії в 1940-1960 роках. Відомі фольклористи У. С. Конкка, А. С. Степанова і Е. Г. Карху перевели їх на російську мову і обробили для дитячої аудиторії. Проілюстрував казки знаменитий карельський художник-графік Н. І. Брюханов.

Карельские казки ,
художник:

Книга познайомить юних читачів з казками самого західного регіону нашої країни - Карелії. Через дійшли до нас крізь століття перекази діти зможуть дізнатися про суворому краї лісорубів і зброярів, його історії, природі, легендах.
До книги увійшли казки: «Матті-веселун», «Як мужики в місто з'їздили», «Чому вода в морі солона», «Горе» та інші.

Казка народів півночі в літературній обробці Т. Міхеєвої.
Далеко на півночі жили-були Ворон і Лисиця. Ворон господарство вів, а лисиця-шахрайка працювати не бажала, все хитрувала та обманювала. Але була за свої лінощі і жадібність покарана.
Чарівна казка, наповнена чарівним північним колоритом, оживає в яскравих і мальовничих образах Вікторії Кирдий.

В Арктиці - у холодних морів Північного Льодовитого океану, в Сибіру і на Далекому Сході - уздовж північно-західного узбережжя Тихого океану здавна живуть корінні народи: чукчі, ескімоси, орочи, коряки, мансі, нивхи, нанайці ... І старі їх розповідали онукам казки: про пуночка, газі, Кайра, евражке, песця і росомасі. Про незнайомих жителям інших місць мешканців тундри і тайги. Простодушних і хитрих, відважних і боягузливих, нерозумних і мудрих ... І всі ці якості героїв північних казок помітив і передав в своїх ілюстраціях художник Євген Рачев.

«Ворон Кутх» (художник:)

До збірки увійшли казки про тварин і чарівні казки народів Півночі. У них хоробрі і добрі герої винагороджуються, а несправедливі і жорстокі зазнають поразки. Книга вчить справжній дружбі і вмінню цінувати те, що є. Ліричні ілюстрації Кирила Овчинникова передають національний колорит і красу північної природи.
Переказ Н. Гессе і З. Задунайської.

«Дівчинка-лебідь і інші північні казки» (художник: Овчинников К.)

Ітельмени - невелика народність живе на західному узбережжі Камчатки.
В їх багатому фольклорі часто зустрічається чарівний персонаж - ворон Кутх, творець світу і всього живого, або члени його сім'ї. Казки стародавнього народу про доброту і зло, про мудрість і дурості.
До збірки увійшли три казки: «Безкрилий Гусеня», «Дві сестри» і «Як ворон Кутх катався на горбушу».
У переказі Марка Ватагіна.

Безкрилий гусеня. Ітельменского народні казки , В Озоне

Захотів молодий карелів дізнатися, що таке туга за рідною домівкою, і пішов з рідного села роботу шукати. Знав би він, до чого це призведе! Без батька виросла красуня Насто, через підступи чаклунки Сюоятар в полон до водяного потрапила. І хоча переміг царевич чаклунку і дружину свою Насто з полону визволив, дізналася красуня, що немає сили сильніше, ніж туга по дому рідного. Одну з найвідоміших і улюблених карельських казок проілюструвала чудова карельська художниця Тамара Юфа.

Віз брат сестру на весілля з принцом, але стрибнула в їхній човен зла чаклунка Сюоятар і обманом звернула сестру в чорну качечку, а сама переодяглася нареченою. Але все закінчилося добре: обман розкрився, чаклунку покарали, а царевич ввів до палацу справжню наречену.

Чорна качечка. Карельська казка
художник:

У книгу включені дві казки: «Як ворон і сова один одного прикрасили» і «Чирки і лисиць».
Персонаж першої казки - ворон - працьовитий і відповідальний. Він акуратно розмалював сову красивими чорними цятками, в душі сподіваючись на те, що сова теж зробить його красенем. Однак підступна і нетерпляча сова, недовго думаючи, зробила ворона чорним з голови до хвоста.
Герой другої казки - лисиць - вважав себе хитрішим за всіх на світі. Але дружні водоплавні пташки чирки провчили хвалька, та ще й викупали його в море.
Казки ілюстрував чудовий художник Вадим Олексійович Сінані.
Калааллісут казки в обробці Г.А.Меновщікова.

Про чесному вороні, підступною сові і дурному лисиці. Калааллісут казки ,

Зібралася стара росомаха з чоловіком переїжджати на нове місце, упакували в сумки речі. Чоловік пішов човен робити, а дружина на березі сидить, чекає його. І тут повз пропливає лисиця в човнику. Не можна довіряти хитрою лисиці - це всякий знає, але росомаха повірила їй і мало не залишилася без сумок з речами, якби не дятел. Як він перехитрив лисицю і що отримав в подарунок від росомах, розповідає ця казка. А ілюстрації Вадима Сінані знайомлять читача з природою, що оточує евенків, і їх національними костюмами.

Росомаха і лісіца.Евенкійская народна казка , В Озоне

Багато - багато років на крайньому північному сході нашої країни живуть ескімоси. У свята всі люди в стійбище збираються в найбільшу ярангу і розповідають один одному казки.
У переказі Г. Снєгірьова і В. Глоцер.

Маленький мисливець Тагікак. Калааллісут народні казки , В Озоне (художник:)

Народні казки загадкової, сніжної і безкрайньої Якутії наповнені дивовижними персонажами, добрим гумором, чудесами і чарівними перетвореннями. Як почорнів кінчик хвоста у Горностая, чому зима довша, а літо коротше і як люди сонце мішками носили? Про це та багато іншого, а ще - про традиції, уклад, звичаї та вірування якутів повідають образні, повчальні і захоплюючі історії, блискуче проілюстровані Лідією Іонової.

«Якутські народні казки»

У Сибіру існує багато оповідей і казок про давно минулі часи, коли наші предки тільки почали заселяти цей суворий, але багатий на корисні копалини, хутром і деревиною край. Наших предків оточував невідомий, повний загадок світ. Саме тоді і з'явилися в оповіданнях на ніч (а може, існували реально) Медова Борода, Почереда, Золота Баба, Моряна ... а поруч з ними - звичайні люди, які не злякалися випробувань. Про них і книга. Всі оповіді, що увійшли в неї, були почуті автором-упорядником від її бабусі Олени Володимирівни Жданової, яка народилася в 1906 році в Сибіру і прожила там життя.

У книзі зібрані кращі зразки творчості одного з найвідоміших казкарів Архангельського краю - Степана Григоровича Писахова. З його казок ти дізнаєшся, як жили архангельські селяни, як ходили в море, ловили рибу, каталися на крижинах, сушили північне сяйво, як ведмеді торгували на ярмарках молоком, а пінгвіни приїжджали на заробітки і ходили по вулицях з шарманкою. Не віриш? Почитай!
«Про наш Архангельської край стільки неправди та наклепу говорять, що я придумав сказати все як є у нас, - пише автор. - Всю сушшую правду. Що не скажу, все - правда. Кругом всі свої - земляки, збрехати не дадуть ».
Може бути, мова героїв цих казок здасться тобі спочатку незвичній, але саме так говорили жителі краю раніше. І ми дбайливо зберегли цю особливість в тексті.

Чарівні поморские казки продовжують успішну серію «Чарівні казки з усього світу». У цій книзі ми звертаємося до багаторічної мудрості російського народу, що населяє суворі місця в околицях Білого моря. Це двухчастное видання, що поєднало в собі літературну обробку фольклорних казок від двох патріархів російської літератури - Бориса Шергін і Степана Писахова. Обидва вони народилися і виросли в Архангельську, тому так чудово в своїх казках відтворюють атмосферу, побут і навіть діалектичні особливості жителів краю. Казки настільки стали популярними, що по їх сюжетів були зняті чудові мультфільми. І навіть ті, кому невідомі прізвища письменників, вже точно згадають іронічні сюжети мультфільмів про сварливу Перепіліху, апельсин, виріс посеред річки, і невдалого простачка Івана, надумався одружуватися на царської дочки. Доповнюють книгу чудові ілюстрації Дмитра Трубіна, який, будучи уродженцем тих же місць, що і Борис Шергін і Степан Писахов, як не можна точно передав місцевий колорит.

Перед вами збірник дивовижних, самобутніх і чарівних казок поморського письменника Бориса Шергін. У казках Шергина з'єдналися тонка, іскриста поезія і незвичайна, що підкуповує простота російського народу. Добрі, смішні, повчальні історії, розказані справжнім майстром, дарують радість не тільки дітям, а й дорослим. Це кращий вибір для сімейного читання. Проілюстрував казки чудовий художник Анатолій Єлісєєв. На книжках з його картинками виросло не одне покоління. Яскраві, кумедні ілюстрації Єлісєєва дуже точно передають чудову атмосферу казок Шергина.

поморские казки
Шергін Б. В. «Чарівне кільце» ,
художник:

«Скільки казок позначалося, скільки билин співалося в старих північних будинках! Бабки і дідусі сипали онукам старовинне словесне золото ... »- писав у щоденнику Борис Шергін. З великою пошаною до фольклору збирав він це «золото» Російської Півночі - не тільки ємні, гострі слова та фрази, а й інтонації, ритм живого голосу оповідача, манеру його виконання, тобто саму музику усної творчості. І тільки після цього письменник створював свої самобутні казки, - залишаючи незмінним фольклорний сюжет, він підпорядковував його законам усного мовлення (наприклад, використовуючи пряме звернення до читача або неповні речення) і одночасно доповнював вигаданими неологізмами, сучасними деталями, іскрометним гумором. Може, тому ілюструвати Бориса Шергін нелегко. Необхідно почуття такту, щоб не «переграти» сам текст, а м'яко і ненав'язливо його доповнити. Так, як це зробив художник Володимир Чапля, створивши малюнки до збірки вибраних казок Бориса Шергін.

Шергін Б. В. «Чарівне кільце»,

поморские казки
Шергін Б. В. «Мартинко і інші казки»

Пропоноване читачеві збори казок, балад і фантазій російського художника, поета, філософа і духовного подвижника в такому обсязі робиться вперше і дає найбільш повне уявлення про цей бік творчості невідомого при своєму житті російського генія, який творив свої твори в першій третині XX століття в кращих традиціях народної і літературної казки. Вони містять скарби народної мудрості, зразки доброго учительства, енергію спрямованості з минулого в майбутнє - в царство загальної любові і благоденства.

Честняков Е. В. «Казки, балади, фантазії» ,

Дитячий (прозовий) варіант карело-фінського епосу «Калевала» з'явився в нашій країні в 1953 році. Саме в той рік вийшла книга, що містила переказ Олександри Любарської, проілюстрований Миколою Кочергін.
І для автора тексту, і для автора ілюстрацій «Калевала» стала темою, до якої вони зверталися протягом декількох десятиліть, переробляючи і доповнюючи початкові версії. Письменник продовжувала шліфувати фрази, а художник робив все нові і нові листи, прагнучи до граничної образності малюнка. У підсумку Н. Кочергін створив дві самостійні версії книги: чорно-білу і кольорову. Перша вважається сильнішою, більш відповідає північній темі епосу, більш пронизливою, чи що. Однак чорно-біла версія насправді-теж кольорова. Схоже, чорно-білої вона виявилася тому, що тодішні поліграфісти просто не змогли відтворити складні відтінки, придумані художником.
Видавничий дім «НІГМА» повертає читачам чорно-білу «Калевалу» в тому вигляді, в якому її створив Микола Кочергін. При цьому ми вважали за можливе включити в книгу кольорові Повносторінкове ілюстрації, виконані майстром для пізнішої версії «Калевали».
Карело-фінський епос в переказі для дітей Олександри Любарської.
Близько ста монохромних і кольорових ілюстрацій Миколи Кочергіна.

Калевала. Карело-фінський епос ,
художник:

Пам'ятник світової літератури - карело-фінський народний епос «Калевала» наводиться в класичному перекладі Леоніда Бєльського, в останній прижиттєвої редакції перекладача (1915 року). За своїми художніми якостями цей переклад до сих пір залишається неперевершеним.
Книга проілюстрована творами станкової графіки карельського художника Тамари Юфа. Ось уже понад півстоліття «Калевала» залишається головним творчим темою художниці, саме «калевальская» листи принесли їй популярність і визнання. Роботи написані в різні роки, зберігаються переважно в художніх музеях і приватних колекціях по всьому світу. Створені за мотивами епосу, ці твори ніколи не видавалися разом з текстом епосу, більшість зовсім не публікувалися.
Вихід книги приурочений до 80-річного ювілею Тамари Юфа.

Українські та білоруські народні казки

Казки, дбайливо передаються з покоління в покоління, - непереборне багатство усної народної творчості. Ці казки - смішні і добрі, мудрі і повчальні - повні чудес, чарівництва і вигадки. У них все незвичайне, навіть звірі й птахи в казках
думають і поводяться, як люди, в повній мірі проявляючи властиві людині якості і риси характеру. До цієї збірки увійшли українські та білоруські народні казки, багатий, соковита мова яких заворожує не одне покоління читачів. Яскраві образи цих творів відтворені в чудових ілюстраціях російського художника Євгена Михайловича Рачёва, якому вдалося виразно і точно передати особливості національного колориту і багатство характерів казкових персонажів.
Укладач: Грибова Л.

Пан Котофей. Українські і Білоруські народні казки ,
художник:

Не тільки відомі всім герої - заєць, вовк і лисиця, кіт і пес - живуть на сторінках українських народних казок. Тут палиця, лико і жолудь допомагають врятувати курочку з лап злодія тхора, пиріжок прямо з печі тікає з дому, а солом'яний бичок легко ловить своїм смоляним бочком лісових звірів. Один з кращих радянських ілюстраторів Євген Рачёв створив живі і виразні образи тварин і, звичайно, нарядив їх у яскраві національні костюми: солом'яні капелюхи-бриль і вінки зі стрічок, високі баранчикові шапки-кучми і широкі шаровари, підперезані поясами ...

До збірки включені як відомі, так і маловідомі українські народні казки - про тварин, чарівні і побутові. Казки відрізняються різноманітністю сюжетів, яскравими образами, виразною промовою. Будь-яку з них читати цікаво, будь то історія чарівна або наближена до реального життя.
Справжньою окрасою збірки є малюнки талановитого графіка Євгена Рачёва, вперше виходять з українськими казками в настільки повному вигляді. Малюнки створені в так званий ранній період творчості художника, останній раз вони видавалися в 1955 році.
Перевели з українського і переказали Г. Петников, А. Нечаєв, Л. Грибова, В. Турков.

Українські народні казки
художник:

Незвичайні і самобутні білоруські казки в переказі Маргарити Долотцевой поєднують в собі народну мудрість і ненав'язливу повчальність. А ще вони весело сміються над жадібністю і дурістю, від кого б ті не виходили: від хитрої лисички, яка захотіла обдурити тетерева, або від ведмедя-лежебоки, який набрав бій з маленькими комарами.
Проілюстрував книгу художник Михайло Карпенко. Його яскраві і цікаві малюнки виконані з особливою любов'ю до дітей і, слідом за казкою, вчать розрізняти добро і зло, знаходити вихід з різних ситуацій, а також розвивають фантазію і логічне мислення малюка.

Лисиця і тетерук. Білоруські народні казки ,

Ох, і ледар же Мартін! Все на печі лежить, працювати не йде, а Кот Максим йому їжу носить. Згоріла хата, а слідом і піч розвалилася ... Недовго думав Мартін, як же йому бути, і вирішив одружитися, щоб дружина багата йому новий будинок побудувала. А в нареченої собі вибрав саму царівну!
І відправився кіт Максим за свого господаря, пана Мартіна на прізвисько Глинський-Пепелінскій, царську дочку сватати ...
Білоруська народна казка - сестра відомого твору французького письменника Шарля Перро «Кіт у чоботях». Вона сповнена доброго гумору, а переклад Григорія Петникова не раз змусить посміхнутися маленьких читачів. Яскраві, образні ілюстрації Михайла Карпенко познайомлять дітей з чарівним котом-помічником, який завдяки розуму і кмітливості знайде вихід з будь-яких труднощів і навіть переможе Змія Горинича!

Кот Максим. Білоруська народна казка ,
Художник: Карпенко Михайло Михайлович

Рукавичка - одна з найвідоміших українських народних казок. А завдяки малюнкам чудового художника-ілюстратора Євгена Михайловича Рачёва вона стане справжнім подарунком для маленького читача.

Рукавичка. Українська казка ,
художник:

Сюжет української народної казки «Рукавичка» схожий з сюжетом російської народної казки «Теремок»: зібрався дід в ліс за дровами; йшов-йшов та й не помітив, як втратив рукавичку. Бігла мишка, побачила рукавичку і вирішила в ній оселитися. Потім пристрибала жаба, прибіг зайчик, за ним - лисиця, за лисицею - вовк, кабан, ведмідь ... Місця, як завжди буває в казці, всім вистачило! ..
Книжка проілюстрована відомим художником Євгеном Рачёвим. Наводяться малюнки першої та найзнаменитішої версії - тієї, що сьогодні порісуночно зберігається в художніх музеях світу. При цьому один малюнок публікується вперше.

Весела казка про солом'яного бичка, який виявився хитрішим Медведя, Вовка і Лисиці.
Ілюстрації виконані художником Петром Репкін.

Солом'яний бичок - смоляний бочок. Українська казка ,
художник:

«Колосок» - старовинна українська казка про працьовитого півника і ледачих мишенят Круть і Верть, яка викладе важливі життєві уроки.
Книга проілюстрована видатним російським художником Юрієм Олексійовичем Васнєцовим. Роботи цього визнаного майстра давно вже увійшли до золотого фонду дитячої літератури.

Колосок. Українська казка ,
художник:

Казки різних країн і народів, на перший погляд, дуже схожі, всі вони наповнені чудесами і вчать добру, але в кожної прихована багатовікова мудрість, що надає їй неповторний національний колорит.
Дивовижні малюнки талановитого мінського художника Павла Татарникова відкривають для читачів яскравий, чарівний світ білоруських казок - світ, в якому живуть дракони і хоробрі витязі, добрі чарівники і підступні відьми, незвичайні звірі і зачаровані принцеси.
За роботу над збіркою «Цареуна у Падземним Царстві» в 2001 році Татарників був удостоєний «Золотого яблука» - вищої нагороди Міжнародної бієнале ілюстрації в Братиславі. Ця книга вперше виходить російською мовою. Вона стане справжнім подарунком для цінителів книжкової графіки, адже спеціально для російського видання художник створив багато нових чудових малюнків.
Переказ В.Яговдіка.

Принцеса в підземному царстві. Білоруські народні казки ,

Чому борсук і лисиця в норах живуть, як Василь страшного-престрашного змія здолав, звідки взявся звір ведмідь і як позбутися від надокучливих гостей - під обкладинкою цієї книги зібрані білоруські народні казки на найрізноманітніші сюжети: чарівні, побутові і про тварин. Веселі та іронічні, мудрі і повчальні, ці історії мають багато спільного з російськими казками, а й чимало відрізняються від них.
Допомагають розкрити характер кожної казки ілюстрації Анатолія Волкова, одного з найвідоміших білоруських художників минулого століття.

Казки народів Кавказу

Аварці - один з численних народів на Північному Кавказі. Їх багаті художні традиції складалися протягом багатьох століть. У кожному аварском селі є своє фольклорну спадщину, яскраві і неповторні оповіді і легенди. Деякі з них ви прочитаєте в збірнику «Чарівний сад».
У переказі М.А. Булатова, М.Г. Ватагіна, А. Калініної.

Чарівний сад. Аварські народні казкиі, в Озоне

До збірки вірменських народних казок в перекладі Ірини Петрівни Токмаковой увійшли чарівні і побутові історії. Сюжетні мотиви багатьох з них знайомі нам з дитинства: невидимий працівник збирає на стіл і вірно служить своєму господареві, зведені сестри потрапляють до таємничих чародіїв, а відважний джигіт домагається руки красуні. Обман тут завжди обертається карою, а дурість карається, щоб людина знайшов мудрість: лінива принцеса стає працьовитою завдяки спритному чоловіку-селянинові, а королі риб і тварин допомагають добрим душею юнакам досягти бажаної мети. Проілюстрував книгу Григор Сепуховіч Ханджян, відомий вірменський живописець і книжковий ілюстратор.

Дагестан здавна славився своєю багатонаціональністю. На його території проживають понад 14 корінних народів, одним з яких є лаки. Багато по світу подорожували лаки, багато казок складали. Про дружбу і вірність, про сміливість і справедливості, про те, що добро завжди перемагає зло. Ця книга знайомить маленьких читачів з багатим фольклорним творчістю, наповненим чарами і мудрістю древнього народу. До збірки увійшли казки: «Сулмалагуз», «Хоробрий ослик», «Бабуся і козлик» і «Нуннулей».
Ілюстрації Петра Репкина - члена Спілки художників СРСР, Заслуженого художника Росії - відтворюють яскравий і неповторний світ Дагестану з його звичаями.

Мазаєв К. Д. «Казки народів Дагестану» ,
художник:

Грузинська народна казка про те, як Коник, намагаючись врятувати свого друга Мурахи, відправляється в небезпечну подорож, де зустрічає різних мешканців гірського села. Ця проста, але мудра історія вчить нас терпінню і бажанням допомагати один одному. Адже справжня дружба допоможе впоратися з будь-якою бідою.
Для дітей дошкільного віку.
У книзі представлені ілюстрації Григорія Філіпповського.

Коник і Мураха. Грузинська народна казка ,

«Велика Книга Грузинських казок і легенд» - це унікальна книга мудрості, в якій відбилися уявлення про світоустрій, традиціях, життєвому укладі грузинського народу. Особлива чарівність збірки надають ілюстрації, мабуть, найзнаменитішої грузинської художниці сучасності - Ніно Чакветадзе. Її ілюстрації такі милі, теплі, затишні, іноді наївні, немов родом з дитинства. Сама художниця говорить про свої роботи так: «Всі ми вийшли з дитинства, і цей факт змушує мене знову і знову малювати те, що залишило слід в моїй душі ...».

Збірник татарських народних казок «Білий змій» - це перша книга серії «Казки Великого шовкового шляху». Герої бешкетних, мудрих і добрих татарських казок відкриють барвистий світ народної творчості, костюмів, традицій і звичаїв татар, покажуть географію Великого шовкового шляху і сучасного Татарстану, навчать відрізняти добро від зла, кмітливість від хитрості і обману. Книга призначена для сімейного читання і сподобається як дітям, так і дорослим.
У перекладенні Олени Карімової

«Рудий пес» - збірник алтайських народних казок із серії «Казки Великого шовкового шляху». Разом з казковими героями юні читачі пройдуть по тій частині Великого шовкового шляху, яка колись перетинала землі сучасної Республіки Алтай, заглянуть в житло кайчи-Мерго, милуватимуться первозданною красою алтайської природи, дізнаються, які вони, алтайці, - відкритий, волелюбний, чесний народ. Це уявну подорож буде захоплюючим для всієї родини.
У перекладенні Ірини Богатирьової.

Збірник татарських народних казок «Три голуби» з серії «Казки Великого шовкового шляху» - книга, заквітчана сонячними ілюстраціями Марьям Садердіновой і чарівними картами Великого шовкового шляху художників Дмитра Махашвілі і Юлії Паніпартовой. Видання розповість дітям і дорослим про історію та географії татар, про їх традиції та звичаї, про мову і народних костюмах.

Білий змій. Татарські народні казки
Рудий пес. Алтайські народні казки (Художник:)
три голуба . Татарські народні казки

До книги «Хитра лисиця» увійшли вісім колоритних чувашских народних казок, дбайливо зібраних народним письменником Чувашії Мішші Юхмой. У кожній з них - своєрідність і дух чуваського народу. Казки були літературно перекладені Оленою Карімової і оформлені ілюстраціями Анастасії Малов. На форзацах збірника читачі знайдуть також захоплюючі карти Великого шовкового шляху і тієї його частини, що проходила по території сучасної Чувашії, авторами яких є Дмитро Махашвілі і Юлія Паніпартова.

До книги «Чарівний килимок» увійшли п'ять казок, які являють собою чудові зразки народної творчості Узбекистану: богатирська казка, казка про тварин, чарівна, лірична, філософська казки. У кожній з них - своєрідність і дух Сходу: в них яскраво і образно відбиті східні звичаї, традиції, побут. Казки в літературному перекладі Олени Карімової оформлені ілюстраціями Ольги Моніно.

Хитра лисиця. Чуваські народні казки
Чарівний килимок. Узбецькі народні казки

Чудо в пір'ях. Мордовські казки (художник:)

Пісні тайги. тувинські казки

До збірки увійшли кращі, відшліфовані століттями твори усної народної творчості. Книга складається з трьох розділів. Прості, нехитрі казки про тварин містять глибокі, життєво важливі ідеї. Цікаві й повчальні чарівні казки, в яких і філософія народна, і поезія. У побутових казках висміюється людська скупість, дурість і лінь. Головним героєм багатьох казок виступає проста людина.

Над створенням збірника кримськотатарських казок працювали філологи з Криму - Нурія Емірсуінова, Фера Сеферова, Наріе Сейдаметова і Майї Абдулганіева. Колоритні ілюстрації Марьям Садердіновой передали красу орнаментів і костюмів кримських татар, відомих пейзажів Криму. У подорожі по чарівним картками Криму та Великого шовкового шляху читачів чекають зустрічі з героями кримськотатарських казок - злим падишахом, хитрим візиром, хоробрим батиром, луноликих красунею-принцесою.

Чудовий Чариков. Кримськотатарські народні казки

У чудових мордовських казках в перекладенні Олени Карімової ви зустрінете чудових героїв - розумну і красиву Дуболго Пічай, тямущого і хороброго юнака Рав Жольдямо, та й Чудо в пір'ї виявиться милою, доброю і кмітливою дівчиною. З ними відбувається безліч дивовижних історій. Їм зустрічаються божество води Ведява і господиня лісу Вірява, загадкова істота Куйгорож і навіть бджоли розміром з коня ... Деякі образи нагадають вам казки інших народів, зате інші вразять яскравою химерною фантазією.

Самобутні Мокшанська і ерзянську казки - справжнє сховище фольклорних традицій мордви. Найрізноманітніші, що володіють своєю особливою міфологією і поетикою, іноді близькі до російських народних казок, ці історії відображають дух часу, в яке вони створювалися.
До збірки увійшли казки про тварин, чарівно-фантастичні та побутові, супроводжують які графічні ілюстрації Павла Алексєєва.

Коза з кучерявим ніжками. Таджицька народна казка ,
Шах-Півень. Татарська народна казка ,
художник:

Таджицькі народні казки запрошують читачів перенестися в жарку Середню Азію, відому своєю багатовіковою історією і дбайливо збереженими фольклорними традиціями. Сторінками цієї збірки йдуть верблюжі каравани, тут мудра і прониклива дівчина задає урок хвалькуватому і ледачому багатієві, силачі-пахлавони борються з веліканамі- девамі, а жорстокий падишах і жадібна лисиця отримують по заслугах. Таджицькі казки - не тільки захоплюючі, але і мудрі історії, які вчать цінувати доброту і відданість, правдивість, допитливість і життєрадісність.

«Таджицькі народні казки»
Художник: Николаев Юрий Филиппович

Дунгани - численний народ, який здавна проживає на території Китаю, Казахстану і Киргизії. Фольклор дунганского народу - справжня скарбниця казкових історій.
Книга проілюстрована художником Андрієм Андрійовичем голимо.
Переказав Марк Германович Ватагин.

Хто боїться зайців? Дунганскій казки ,
художник:

Шукала собі собака сильного друга. Але зайка боїться вовка, вовк боїться ведмедя, а ведмідь боїться людини. Тоді стали дружити чоловік і собака, і разом вони тепер нікого не бояться! Коротка мордовська казка в ілюстраціях Михайла Карпенко потішить і здивує найменших читачів.

Як собака одного шукала. Мордовська казка , В Озоне
Художник: Карпенко Михайло Михайлович

Колись собака жила одна-однісінька. І ось захотілося їй знайти собі надійного, вірного, сміливого одного. Спочатку вона спробувала подружитися з зайцем, але якось вночі загавкав собака на шерех, а заєць злякався і сказав, що він боїться вовків, які можуть на гавкіт прибігти. Тоді собака вирішила подружитися з вовком, думаючи, що вже він точно нікого не боїться. Але виявилося, що вовк панічно боїться ведмедя. Пішла собака до ведмедя, а ведмідь теж виявився боягуз: боявся, що людина зніме з нього шкуру. Вирішила собака сходити до людини. Він їй дозволив залишитися, нагодував, побудував теплу будку, щоб вона не мерзла в холоди і не мокла під дощами. А собака стала охороняти людини, гавкати на незнайомців, і людина не лаяв її за це. Так і стала собака жити разом з людиною.
Казка «Як собака одного шукала» дуже популярна у різних народів і має безліч різних інтерпретацій. Дмитро Горлов ілюстрував мордовська варіант казки. Малюнки художника прекрасні: його звірі говорять, лякаються, тікають і ін., Тобто ведуть себе, як годиться в казках. Разом з тим вони наділені всіма природно-пластичними ознаками і виглядають зовсім як справжні.

Світ російського фольклору - чарівна комора народної мудрості і краси мови. Російські народні казки, створені багато століть назад, до сих пір не втрачають своєї актуальності. Вони вчать нас доброті і чуйності, кмітливості та сміливості. У переказі А. Нечаєва.

Щаслива родина. Російські народні казки , В Озоне

Башкири - тюркський корінний народ Південного Уралу, Предуралья і Зауралля. Їх казки оспівують життєву мудрість башкирського народу, стародавні звичаї і красу природи Уралу.
У переказі Антона Іванова.

Млин у семи озер. Башкирські народні казки , В Озоне (художник:)

У книзі зібрані кращі зразки казкового творчості древнього народу - башкирів, расселенного переважно в Передураллі і на Південних схилах Уральських гір. Хто ці люди? Як вони жили і живуть? Через казки цього народу юні читачі зможуть дізнатися їх легенди, традиції і познайомитися з природою краю. Наприклад, дізнатися, як виникло найбільше озеро Башкортостану Асликуль.
У книзі зібрані кращі зразки казкового творчості башкирів: «Амінбек», «Золоті руки», «Казка про Асликуле» та інші.

Варто на лузі двері - вся соснова, стругана, прямо посеред зеленої трави. А за нею ... Якщо відчинити ці двері - просто розкрити книгу, - починаються чудеса. Прямо на сосні стоїть хатинка Баби-яги, жадібний мужик рогачем сонце притримує, а заблукала дівчинка верхи на смузі від ведмедиці тікає - не хоче для ведмежати нянькою бути. І для художника Миколи Попова цей «мир за дверима" не стільки етнографічний (проілюстровані комі-Перм'яцький казки) або розповідний, скільки мальовничий: зі своїми простором і часом, світлом і тінню, зі своїм особливим колоритом - стримано-приглушеним, наче непевним - воістину чарівним.
Переказ Льва Кузьміна.

Двері на лузі. Комі-Перм'яцький казки , В Озоне
художник:

Захоплюючі казки навчать хлопців бачити красу і диво в тому, що їх оточує, цінувати і любити природу. До збірки увійшли такі розповіді: «Подарунок», «Лісові розбійники» і «Син-журавель».
Виразні і яскраві ілюстрації чудового художника Петра Петровича Репкина без сумніву сподобаються читачам.

Батулла Р. Син-журавель. татарські казки , В Озоне
художник:

Добрі і мудрі казки Зулейхи Мінгазова зачаровують новизною сюжету і яскравими національним колоритом. У них вдало поєднуються сучасність відбувається і древнє знання про світ, природу, чарівних істот з легенд і міфів.

Довгі, як бороди у старців, неспішні, немов верблюди в пустелі Каракуми, наповнені східною мудрістю і пустотливий хитрістю туркменські казки зачаровують і надовго запам'ятовуються. Сміливий і розумний не по роках і не по росту (він ледве сягає половини верблюжого вуха), хлопчик Ярти-гулок став хорошим сином своїх батьків і захисником простих людей від жадібних і дурних баїв і ханів.
Художник Василь Власов для оформлення книги вибрав стиль під стати тексту - його ілюстрації вийшли одночасно глибокодумними і пустотливими.
Літературна обробка А. Александрової та М. Туберовского.

Книга познайомить юних читачів з казками калмиків, народу, що проживає на самому південному сході нашої країни. Через дійшли до нас через століття перекази діти зможуть дізнатися про історію та природу Калмикії, познайомитися з традиціями живуть там людей. До книги увійшли казки: «Хоробрий Мазан», «Ліве око хана», «Скупий багач і чужинець», «Непрісуждённая нагорода» та інші.

«Зачинається, починається добра казка, славна байка» - так починав свою історію сказитель, якого любили послухати наші предки. Укладачі цієї книги, Н. Гессе і З. Задунайська, вибрали рідкісні, маловідомі читачеві казки вісімнадцяти слов'янських народів. Ви знайдете тут навіть Кашубського, лужицькі, мазурські і моравські казки. Кожна - зі своїм національним колоритом, але всі вони вчать добру і справедливості, стоять на боці чесних людей, висміюють жадібних і обманщиків.
Книгу доповнюють винахідливі, іронічні ілюстрації Василя Власова, видатного представника ленінградської школи графіки.
Переказ для дітей Н. Гессе і З. Задунайської.

«Ні далеко, ні близько, ні високо, ні низько. Казки слов'ян », в Озоне
художник:

В даному виданні представлена \u200b\u200bлатиська народна казка в переказі поета, перекладача, лауреата премії Я. Райніса Людмили Вікторівни Копилової. Ця добра і мудра казка про братську любов і відданість обов'язково сподобається і дорослим і дітям. Книга проілюстрована заслуженим художником РРФСР Кочергін Миколою Михайловичем.

Білий олень. Латиська народна казка , В Озоне
художник:

До книги увійшли казки Марії Федотової, одного з небагатьох авторів, хто в наші дні пише на Евенський мовою, істинного знавця Евенського фольклору. Її казки познайомлять юних читачів з традиціями одного з нечисленних народів Якутії - Евен. Казки відрізняє колоритність образів і непідробний гумор, такий необхідний для життя в суворих умовах Півночі.

Евенський казки мудрої Нулгинет

Дивовижні тувинські казки розповідають про дуже давні часи, коли на землі все тільки починалося, коли жили велетні-богатирі і їхні величезні богатирські коні. Богатирі здійснюють небувалі подвиги, мудрі дівчата вирішують самі хитромудрі загадки і здатні очолити військо, звірі й птахи часто допомагають людям.

Пісні тайги. Тувинські народні казки

Казка познайомить юних читачів з фольклором Хакасії, розповість про людей, духів і чарівних мешканців лівого берега Єнісею.

аварські казки

Авари (грец. Άβαροι, Ουαρχωννιται; лат. Avari; др.-рус. Обри) - кочовий народ центрально-азіатського походження, який переселився в VI столітті в Центральну Європу і створив там держава Аварский каганат (VI-IX ст.).

адигейські казки

Адиги (самоназва - Адиге) - народ в Росії і за кордоном, корінне населення Адигеї і Краснодарського краю, в тому числі Чорноморського узбережжя від Анапи до Сочі - збірний термін західно-адигських субетносів.

Алеутські казки

Алеути (самоназва - унаңан / unangan) - корінне населення Алеутських островів. Велика частина живе в США (Аляска), частина в Росії (Камчатський край).

балкарські казки

Балкарці (карач.-балк. Таулула - дослівно: «горяни») - тюркомовний народ на Північному Кавказі, корінне населення Кабардино-Балкарії, що населяє в основному її гірські і передгірні (т. Н. Балкарія) райони в верхів'ях річок Хазнідон, Черек- Балкарський (малкарци), Черек-Безенгіевскій (безенгійци, холамци), Чегем (чегемци), Баксан (баксанци або в минулому - урусбіевци) і Малка. Фактично балкарці складають єдиний з карачаївцями народ, розділений адміністративно на дві частини. Вони відносяться до кавказької антропологічного типу великої європеоїдної раси. Кажуть на Карачаєво-балкарській мовою половецьких-кипчакской групи тюркської сім'ї. Діалектні відмінності незначні.

башкирські казки

Башкири (башк. Башҡорттар) - тюркомовний народ, що проживає на території Республіки Башкортостан і однойменної історичної області. Автохтонний (корінний) народ Південного Уралу і Приуралля. Чисельність в світі - близько 2 мільйонів чоловік. У Росії за даними Всеросійського перепису населення 2010 року проживає 1 584 554 башкир. Національна мова - башкирський. Традиційна релігія - іслам суннітського толку ханафітського мазхаба.

бурятські казки

Буряти (Бурят-монголи; самоназва буряадууд) - народ в Росії, Монголії і КНР. Буряти підрозділяються на ряд субетносів - булагати, ехірітамі, хорінци, хонгодори, Селенгинск буряти (сартули, цонголи, табангути), хамнігани, а також за територіальною ознакою, тобто західних, східних, шенехенскіх. Бурятів, які живуть в Східній частині Бурятії і Забайкальському краї, називають східними.

Долганський казки

Долгани (самоназва - долган, тиа-кіхі, саха) - тюркомовний народ в Росії (всього 7900 чол., В Таймирському Долгано-Ненецькому муніципальному районі Красноярського краю ок. 5500 чол., В Якутії ок. 1900 осіб.). Віруючі - православні.

інгушські казки

Інгуші (самоназва - ингуш. ГIалгIай - мн.чісло, ГIалгIа - ед.чісло) - вайнахської народ на Північному Кавказі. Кажуть на інгушському мовою нахських групи північнокавказької сім'ї, писемність на основі кирилиці.

кабардинские казки

Кабардинці (кабард.-черк. Адиге) - субетнос адигів, корінне населення Кабардино-Балкарії, також проживають в Краснодарському і Ставропольському краях, в Карачаєво-Черкесії, Адигеї та Північної Осетії. У Кабардино-Балкарській республіці складають 45,3% населення. Кажуть на кабардино-Черкеську мовою абхазо-адигською групи.

калмицькі казки

Калмики (калм. Хальмг, хальмгуд, монг. Халімаг) - западномонгольскій (ойратський) народ, що живе головним чином в Республіці Калмикія - суб'єкті Російської Федерації. Розмовляють на калмицькому і російською мовами. Є нащадками ойратскіх племен, які мігрували в кінці XVI - початку XVII століть з Центральної Азії на Нижню Волгу і в Північний Прикаспий. Чисельність сучасних калмиків в Росії - 183 372 осіб (Всеросійський перепис 2010 року), є також невеликі діаспори за кордоном. Основна релігія серед віруючих калмиків - тибетський буддизм школи Гелуг.

Карельские казки

Карели (загальне самоназва - карелів. Karjalaizet) - фіно-угорський народ, проживають в основному в Росії: в Республіці Карелія, Ленінградській області, Тверській області і в східній Фінляндії.

керекскій казки

Кереку (самоназви анкалгакку - «приморські люди», аракикку - від чук. Керекіт) - один з палеоазиатских народів Росії. За переписом 2010 року Кереку себе записали 4 чол. (В 2002 році - 8 осіб). У 1959 році нараховували близько 100 чол. У XX столітті жили в населених пунктах Берінговскій району Чукотського автономного округу (Мейнипільгино, Хатирка, Берінговскій). Проживали в декількох селищах окремими родинами змішано з чукчами, піддалися асиміляції з їх боку.

кетского казки

Кети (самоназва кето, кет - «людина», мн. Ч. Денг - «люди», «народ»; раніше застосовувалися етноніми Остяк, енисейские Остяк, енісейци) - нечисленний корінний народ Сибіру, \u200b\u200bживе на півночі Красноярського краю. Використовують кетскій мову, який відноситься до групи енисейских мов.

коряцький казки

Коряки (нимилани, чавчувени, алюторці) - народ, корінне населення північної частини півострова Камчатка. В даний час компактно проживають в Камчатському краї, Магаданській області і Чукотському автономному окрузі Росії.

Мансійський казки

Мансі (манс. Меньдсі, моансь; застаріле - вогули, вогулічі) - нечисленний народ в Росії, корінне населення Ханти-Мансійського автономного округу - Югри. Найближчі родичі Хант. Кажуть на Мансійському мовою, але внаслідок активної асиміляції близько 60% використовують в побуті російську мову.

мордовські казки

Мордва - фіно-угорський народ, який ділиться на два субетносу - мокша і ерзя. Самоназва мокшан мокша. мокшет, ерзян - ерз. ерзят. Кажуть на мокшанська і ерзянською мовах, що відносяться до мордовської підгрупі. Етнографічні групи: ерзян - Шокша, мокшан - Каратаєв. Проживають в Російській Федерації, близько третини - в Мордовії, а також в суміжних областях - Нижегородської, Пензенської, Тамбовської, Рязанської, Самарської, Московської. Відносяться до корінного населення Центральної Росії. Віруючі - в основному православні, є також прихильники народної релігії (традиційна релігія Мокшан - мокшень кой), лютерани і молокани.

нанайські казки

Нанайці (нанайского. Нанай, нані; кит. 赫哲族; застаріле Гольде) - корінний малочисельний народ Далекого Сходу, який проживає по берегах Амура і його приток Уссурі і Сунгарі в Росії і Китаї.

нганасанський казки

Нганасани (Нган. Нганасани - «люди», самоназва няа, ня - «товариш») - самодійським народ в Сибіру. Термін нганасан (від Нанас, нанасан - людина) був введений Радянський лінгвістами в 1930-і роки як помилкове узагальнення відомого багатьом народам Півночі вживання слова зі значенням «людина» в якості ендоетнонімамі.

Негідальскіе казки

Негидальці (від негідал. Ңегідал - «берегової», «прибережний», самоназва: Елькан бейенін - місцеві люди; Амгунь бейенін - люди річки Амгунь) - нечисленний тунгусо-маньчжурський народ в Приамур'ї.

ненецькі казки

Ненці (ненец. Неней ненече, хасово, нещанг; застаріле - самоїди, ЮРАК) - самодійським народ, що населяє євразійське узбережжі Північного Льодовитого океану від Кольського півострова до Таймиру. У 1 тисячолітті н. е. мігрували з території південної Сибіру до місця сучасного проживання.

нивхского казки

Нивхи (нівх. Нивах, нівух, нівхгу, ньігвнгун; устар. Гіляки) - нечисленна народність на території Російської Федерації. Самоназви: нівх - «людина», нівхгу - «люди».

ногайські казки

Ногайці (самоназва - стократ, мн.ч. - ногайлар) - тюркомовний народ на Північному Кавказі. Чисельність в РФ - 103,7 тис. Чол. (2010).

Орочскіе казки

Орочи (самоназва орочісел, орків, а також нані (втрачене, старе самоназва, запозичене від амурських нанайцев: «на» - земля, «ні» - людина, переклад - «місцевий житель»; зазвичай іменували себе по місцях проживання, по родовій приналежності )) - народ в Росії.

осетинські казки

Осетини (іронський. Ір, ірӕттӕ, іронії адӕм, ДІГОР. Дігорӕ, дігорæнттæ; др.-рус. Яси, однини ясін', яс) - народ, що живе на Кавказі, нащадки алан, основне населення Осетії: республік Північна Осетія - Аланія і Південна Осетія. Живуть також в інших районах Російської Федерації, в Грузії, Туреччини та інших країнах. Осетинська мова належить до іранської групи індоєвропейської сім'ї мов; осетини в основному двомовні (двомовність - осетинсько-російське, рідше - осетинсько-грузинське або осетинсько-турецьке). Загальна чисельність в світі - до 700 тис. Чоловік, з них в Росії - 528,5 тис. (За переписом 2010)

саамські казки

Саами (саамі, лопарі, лапландці; самоназва - Кільдій. Са̄мь, с.-саамська. Sámit, sampelaš; фін. Saamelaiset, нюнорськ Samar, швед. Samer) - нечисленний фінно-угорський народ; корінний народ Північної Європи. Скандинави і росіяни називали їх «лопарі», «лопляне» або «лопь», від цієї назви походить назва Лапландія (Лаппонія, Лаппоніка), тобто «земля лопарів». Галузь знань, сферою вивчення якої є етнографія, історія, культура і мови саамів, називається «лопарістікой», або «лапоністікой».

селькупська казки

Селькупи (селькупи. Сёльӄуп, Суссе ӄум, чумиль-ӄуп, шельӄуп, шешӄум; застаріле - Остяк-самоїдом) - народ, що живе на півночі Західного Сибіру. До 1930-х їх називали Остяк-самоїдом.

казки Комі

Республіка Комі (комі Комі Республіка) - республіка у складі Російської Федерації, суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Північно-Західного федерального округу. Комі - група народів, що проживають на півночі Російської Федерації: комі-Зирянов (часто просто комі), комі-Іжемци, комі-пермяки, комі-язьвінци.

татарські казки

Татари (самоназва - тат. Татар, tatar, мн. Ч. Татарлар, tatarlar) - тюркомовний народ, що живе в центральних областях європейської частини Росії, в Поволжі, Приуралля, в Сибіру, \u200b\u200bКазахстані, Середній Азії, СУАР і на Далекому Сході.

Тофаларскіе казки

Тофалари (раніше їх називали - карагасов, самоназва - то'фа, Тофан, топа, тоха, Тива, що означає «людина») - корінний малочисельний народ Росії в Східному Сибіру.

тувинські казки

Тувинці (самоназва - Тива, множ. Число - тивалар; устар. Назви: сойоти, Сойон, урянхайці, таннутувінци, таннутувінци) - народ, основне населення Туви (Тиви). Кажуть на тувинському мовою, що входить в Саянського групу тюркських мов. Віруючі - буддисти; зберігаються також традиційні культи (шаманізм).

Удегейскіе казки

Удегейці - один з корінних нечисленних народів Далекого Сходу, антропологічно відносяться до байкальскому типу монголоїдів. Мова - удегейскій, що відноситься до амурської групі тунгусо-маньчжурських мов, найбільш схожий з орочскім, практично витіснений російською мовою.

Ульчскій казки

Ульчі (самоназва - нані, ульчі - «місцеві жителі» (загальне для ряду народів Приамур'я), застаріле: мангуни, Ольча). З 1926 року прийнято офіційну назву ульчі.

хантийскіе казки

Ханти (самоназва - ханти, ханде, кантек, устар. Остяк) - корінний малочисельний угорський народ, що проживає на півночі Західного Сибіру. Самоназва ханти означає люди.

чеченські казки

Чеченці (самоназв. Нохчи) - северокавказский народ, що проживає на Північному Кавказі, основне населення Чечні. Історично також проживають в Хасавюртовском, Новолакському, Казбеківському, Бабаюртовском, Кізілюртовском, Кизлярському районах Дагестану, Сунженському і Малгобекському районах, Інгушетії, Ахметському районі Грузії. Загальна чисельність чеченців у всьому світі посилання - 1 550 000. Антропологически відносяться до кавказької типу європеоїдної раси.

чукотські казки

Чукчі, або луораветлани (самоназва - ԓиг'ораветԓьет, ораветԓьет), - нечисленний корінний народ крайнього північного сходу Азії, розкиданий на величезній території від Берингової моря до річки Индигирки і від Північного Льодовитого океану до річок Анадиря і Анюй. Чисельність за даними Всеросійського перепису населення 2002 року - 15767 осіб, за даними Всеросійського перепису населення 2010 року - 15908 осіб.

евенкійського казки

Евенок (самоназва - евенків, що стало офіційним етнонімом в 1931 році, стара назва - тунгуси) - корінний народ Російської Федерації (Східна Сибір). Живуть також в Монголії і на північному сході Китаю. Окремі групи евенків були відомі як орків, бірари, манегри, солона. Мова - евенкійський, належить до тунгусо-маньчжурської групи алтайської мовної сім'ї. Виділяється три групи діалектів: північна, південна і східна. Кожен діалект підрозділяється на говірки.

енецкіх казки

Енці (самоназва еньчо, Могадам, пебай, застаріле енисейские самоїди) - нечисленна самодійським народність чисельністю менше 300 чоловік. Віруючі - православні, зберігаються традиційні вірування. По мові і культурі близькі нганасанам і ненців.

Калааллісут казки

Ескімоси (ескімос. ᐃᓄᐃᑦ) - народ, що становить корінне населення території від Гренландії і Нунавута (Канада) до Аляски (США) і східного краю Чукотки (Росія). Чисельність - близько 170 тис. Чоловік. Мови відносяться до ескімоської гілки ескімосько-алеутської сім'ї. Антропологи вважають, що ескімоси - монголоїди арктичного типу (арктична раса). Їх основне самоназва - «інуїти». Слово «ескімос» (ескіманціг - «сироїд», «той, хто їсть сиру рибу») належить мові індіанських племен абенаков і Атабаска. З назви американських ескімосів це слово перетворилося на самоназву як американських, так і азіатських ескімосів.

юкагірскіе казки

Юкагіри (самоназва деткіль, Одуля, Ваду, Алаї) - східно-сибірський народ. Відносяться до найдавнішого (аборигенному) населенню північно-східного Сибіру. Походження іменування «юкагиров» точно не встановлено, можливо, було дано цього народу російськими, ймовірно, за посередництвом евенків (тунгусов) і в XX столітті закріпилося як офіційне найменування. Традиційні заняття - рибальство (за допомогою невода), полювання на диких оленів, їздове собаківництво.

якутські казки

Якути (серед місцевого населення поширене вимова - якути, самоназва - якут. Саха; якут. Сахалар) - тюркський народ, корінне населення Якутії. Якутська мова належить до тюркської групи мов. Багато монголізмов (приблизно 30% слів монгольського походження), також є близько 10% слів невідомого походження, в більш пізній час приєдналися русизми. Близько 94% якутів генетично відносяться до гаплогрупи N1c1. Спільний предок всіх якутських N1c1 жив 1300 років тому. За результатами Всеросійського перепису населення 2010 року в Росії проживало 478,1 тис. Якутів, головним чином, в Якутії (466,5 тис.), А також в Іркутській, Магаданській областях, Хабаровському і Красноярському краях. Якути є найбільш численним (49,9% населення) народом в Якутії (другий за чисельністю - росіяни - 37,8%) і найбільшим з корінних народів Сибіру в межах РФ.